Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Я сів на пісок там, де яр був наполовину освітлений сонцем, а наполовину — затінений гірським хребтом, а Джульєтт поклала голову мені на плече, її обличчя було наполовину в тіні. Скелі перед нами існували мільйони життів до нас. Вони стоятимуть тут і тоді, коли наші кістки перетворяться на порох, а книги — на перегній. Наші життя були проблисками у вічності. Але два проблиски більше за один. Гадаю, ви знаєте, як добре, коли можеш перепросити без слів.

Було так приємно, що я лише краєм ока стежив за тим, чим займаються інші.

Гаррієт і Джаспер робили селфі, наче у них був медовий місяць. Вольфганг вибрав високий плаский виступ на скелі й медитував на ньому. Жінки з книжкового клубу були в захваті від кенгуру валабі. С. Ф. Мейджорс кидала камінці по поверхні водойми десь на півдорозі до кінця ущелини, а Брук, безстрашна від молодості, перестрибувала з каменя на камінь уздовж води так далеко, як могла. Ліза залишалася в тіні й наказувала Брук бути обережною, а згодом допомагала їй нанести крем з алое на одну згорілу від засмаги руку. Ройс влаштувався біля столу з напоями, який поставив персонал, і глушив пиво. Синтія спостерігала за нами й час від часу криком сповіщала, скільки часу ще лишилося.

Я помітив, що Гаррієт і Джаспер намагалися зробити селфі так, щоб у кадр вліз увесь яр, і підійшов до них.

— Сфотографувати вас? — запитав. — Запевняю, я добре навчений бойфренд інстаграм-дівчини — буде багато світлин на вибір. І навіть перезніму без нарікань.

Гаррієт засміялась і схвильовано простягла мені камеру. Фотографії вийшли гарними, хоча я помітив, що їхні усмішки були надто напруженими — вуста після суперечки. Я б сказав, Гаррієт хотіла, щоб я спробував іще раз, але Джаспер їй не дозволив би.

Відходив я повільно, просто щоб підслухати.

— Це багато грошей, — казав Джаспер. — Я не можу просто відмовитися.

— Нам це не потрібно, — відповідала Гаррієт.

— За цю поїздку хіба ти заплатила? Довірся мені. Ми могли б цим скористатися.

Гаррієт це не сподобалося. Вона насупилася й попрямувала до бару. Джаспер рушив за нею, вигукуючи її ім’я: «Гаррієт! Гаррієт?! Гаррієт?». Ця тріада знайома всім, хто колись був у тривалих стосунках, і кожна інтонація означала щось інше: «Ну ж бо!», «Ти серйозно?!», «Мені шкода!».

Ваєтт не доєднався до нас на екскурсії. Востаннє я бачив його на платформі: він кричав у телефон. Я припустив, що коли помирає автор, треба оформити певні папери. Дуглас також вирішив залишитися.

Я не думав ані про вбивство, ані про Дугласа, допоки ми не приїхали, рожевощокі та сп’янілі від сонця, — за винятком Ройса: той був п’яний як чіп. Я помітив Дугласа, який поспішно крокував платформою. Ми невипадково опинилися там одночасно: нам сказали повернутися до поїзда о 17:00. Спочатку я припустив, що Дуглас хвилювався через запізнення. Але потім помітив, що він озирається й перевіряє, чи за ним не стежать. Я спостерігав, як він дійшов до сміттєвого бака, намацав щось у рюкзаку і, востаннє переконавшись, що за ним не стежать, перемістив предмет із рюкзака в бак. Майже так само він покрокував геть.

Я озирнувся на людей в автобусі. Вони балакали й веселилися, підбадьорені екскурсією. Джульєтт спала на моєму плечі. Це бачив тільки я.

Ми висадилися, і я придумав привід підійти до сміттєвого бака: удавав, що сякаюсь у серветку, та сподівався, що Джульєтт не помітить, що я пропустив два ближчі контейнери. Усередині валялися звичайні харчові упаковки й порожні пляшки від води, огризки від яблук і бананові шкірки, але посередині лежала складена газета. Здавалося підозрілим викидати щось, так озираючись. Я нахилився до урни й розгорнув газетний згорток.

На мій подив, там було знаряддя вбивства.

Звісно, не те саме знаряддя вбивства. Але це те, що можна було прихопити в поїзд лише з наміром когось убити.

У газету був загорнутий блискучий срібний револьвер.

Психологічний трилер

Розділ 17

Вечерю подали на телеграфній станції — одній із найстаріших садиб у глибинці країни, на півдорозі вздовж «центрального хребта» Австралії. Початково вона слугувала ретрансляційним пунктом для повідомлень абеткою Морзе між Аделаїдою та Дарвіном. Ми, письменники, подорожували тим самим маршрутом, що й електрон зв’язку сто років тому. Залізниця також могла слугувати телеграфною лінією.

Сама станція була скупченням історичних кам’яних котеджів, перетворених на музей: кімнати відгороджувало оргскло, а на столах у колоніальному стилі розставили експозицію з пластикової їжі. Котеджі оточували галявину зі столами, накритими білими скатертинами, ніби то було весілля. З олов’яних ванн виглядали шийки пляшок білого вина й пива і нагадували морські міни, а на сцені гітарист і гравець на банджо наспівували кантрі-мелодії. Поки на відкритому вогні, на віддалі від гостей готували вечерю — достатньо близько, щоб спокушати нас сільським куховарством, але не аж так, щоб ми почувалися як на кухні, — у ніздрі проникав запах смаженого м’яса. Перед поїздкою нам сказали прихопити одне офіційне вбрання спеціально для цієї вечері, тому на мені був смокінг, що, на щастя, прикривав зім’яту сорочку, яку я забув повісити на плечики. Захід сонця був майже спокусливо золотим, фотографічно ідеальним. Уздовж заднього паркана вишикувалися штативи й клацали об’єктиви, наче армія, що захищала лінію фронту.

Попри всю красу заходу сонця мій погляд був прикутий до Дугласа. Я не дуже розуміюся на зброї, але знаю, що той її тип, який він викинув у смітник, — маленький револьвер з обрубаним стволом; той, у якому ви обертаєте патронник для гри в російську рулетку, — був, як і більшість зброї, незаконним в Австралії. Він не належав до зброї, яку дозволено носити при собі. Я гадки не мав, як він провіз його в літаку з Техасу, тому припустив, що він забрав його в Дарвіні. Звісно, те, що зброя в Австралії заборонена законом, не означає, що вона недоступна, і Дарвін має багато сільськогосподарських угідь, де використовується легальна вогнепальна зброя, але Дуглас мусив мати мотивацію, щоб таку знайти. І якщо вже він пішов на все це, навіщо позбавлятися револьвера, не випустивши жодної кулі?

Тепер, на противагу тому, яким напруженим і потайним він здавався на платформі, Дуглас мав розслаблений і безтурботний вигляд: танцював собі перед музикантами із жіночками з книжкового клубу. Від нього віяло святом. У цьому менше звинувачення,