Читати книгу - "Світло Лани, Філундія"

Лана й Дамір ступили на знайому землю, і перше, що відчули — це хвиля радості. Їх зустрічали як рідних, як тих, що повернулись з-за меж можливого. Старці, воїни, друзі — всі раділи, розпитували, тиснули руки, схиляли голови.

— Чи знайшли ви відповіді?
— Що було там, у медитації?
— Чи зможемо ми врятувати світ?

Лана мовчки пройшла повз, погляд її був м’яким, але зосередженим. Поруч ішов Дамір — спокійний, впевнений. Вони несли в собі щось, що ще не сформувалось у слова. Їм потрібно було побачити моноліт.

Печера змінилася. Вона стала просторою, світлою, мов сама земля очистилася й відкрилася їм. У її центрі, як і раніше, висів бурштиновий моноліт — але вже не самотній. Вздовж стін стояли дзеркала. Вони не відображали присутніх, ні. У них ішли події — живі, справжні, мов спогади, вплетені у тканину простору.

— Це ті самі дзеркала… — прошепотіла Лана. — Ми бачили їх під час медитації…

У кожному — історія раси, біль поколінь, події, що вели до занепаду. І водночас — нові образи, ті, яких Лана торкнулась, змінюючи спогади. Дзеркала стали підтвердженням іншої можливості.

Лана ступила вперед і запитала у тиші:

— Що далі?

Печера відгукнулась. Голос не мав джерела, але лунав звідусіль, теплий і глибокий, наче говорив сам дух планети:

— Ці дзеркала — історія та шанс. Віднесіть кожне дзеркало представникам їхніх народів. Вони мають побачити. Вони мають згадати. І вибрати: залишитись у минулому чи прийняти нове майбутнє.

Дамір і Лана обмінялись поглядами. Вони розуміли, що шлях логічне продовження їх роботи.