Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніка заводного птаха 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка заводного птаха" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: 💛 Фентезі / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 202
Перейти на сторінку:
сестрами Кано та Мей Касахарою. Тісний, майже нерухомий світ. Та що тіснішим і нерухомішим він ставав, то, здавалося, щораз більше наповнювався дивними речами та людьми. Вони наче підстерігали, коли я зупинюся. І щоразу, коли заводний птах прилітав у сад і накручував пружину, світ дедалі більше занурювався у хаос.

Я прополоскав рот і ще якийсь час розглядав своє обличчя в дзеркалі.

«Не знаю, на що орієнтуватися, — сказав я сам собі. — Мені вже тридцять, а я зупинився і не знаю, на що орієнтуватися».

Коли я зайшов у спальню, Куміко вже спала.

11

Поява лейтенанта Мамії

Що вийшло з теплого болота

Туалетна вода

Через три дні зателефонував Токутаро Мамія. О пів на восьму ранку, коли ми з дружиною снідали.

— Вибачте, що так рано вам подзвонив. Сподіваюсь, не розбудив? — сказав Мамія справді вибачливим тоном.

Я заспокоїв його — сказав, що завжди встаю рано, відразу після шостої.

Він подякував за листівку і сказав, що будь-що хотів зв’язатися зі мною ще до того, як я піду на роботу. І що був би надзвичайно щасливий, якби міг зустрітися зі мною на хвилину сьогодні в обідню перерву. Бо хотів увечері повернутися на суперекспресі до Хіросіми. Раніше планував побути в Токіо довше, але через термінові справи змушений сьогодні-завтра від’їжджати.

Я повідомив, що наразі не працюю і цілий день вільний, а тому можемо зустрітися, коли йому зручно — зранку, вдень чи ввечері.

— А на сьогодні ви не маєте ніяких інших планів? — ввічливо спитав він.

Я відповів, що не маю жодних.

— Якщо так, то можна завітати до вас сьогодні о десятій ранку?

— Звичайно!

— Ну тоді до скорої зустрічі, — сказав він і поклав слухавку.

Та коли я поклав слухавку, до мене дійшло, що я забув пояснити Мамія-сану, як добиратися до нашого дому від станції. «Та нічого, — подумав я. — Якщо захоче, то якось дістанеться сюди, адже адресу знає».

— Хто це? — спитала Куміко.

— Чоловік, що розносить дарунки на пам’ять про Хонду-сана. Сказав, що до обіду принесе сюди і мій.

— Невже? — Дружина пила каву і намазувала масло на тост. — Дуже люб’язна людина, правда?

— Безперечно.

— А може, варто сходити до Хонди-сана й поставити поминальні свічки? Хоч би тобі.

— Та мабуть. Запитаю у Мамії-сана.

Перед відходом на роботу Куміко попросила застебнути на її сукні блискавку. Сукня міцно прилягала до її тіла, і на блискавку я потратив трохи часу. За її вухами я вловив приємний запах, що дуже підходив для літнього ранку.

— У тебе нова туалетна вода? — запитав я.

Куміко нічого не відповіла, а зиркнула на годинник і поправила рукою волосся.

— Ну, треба йти, — сказала вона й взяла зі стола сумочку.

Прибравши маленьку — на чотири з половиною татамі[23] — кімнату, що слугувала Куміко робочим кабінетом, і витрушуючи сміття з відра, я помітив жовту стрічечку. Одним кінчиком вона визирала з-під списаних аркушів паперу і рекламних оголошень. Яскрава, блискуча, вона відразу привернула мою увагу. Такими стрічками користуються для упакування подарунків — обкручують навколо коробочки й зав’язують у вигляді квітки. Я витягнув стрічку з відра. Куміко викинула її разом з паперовою обгорткою з універмагу «Мацуя», під якою лежала коробочка з етикеткою фірми «Christian Dior». Усередині коробочки було заглиблення у вигляді флакона. З вигляду коробочки можна було здогадатися, що там містилася досить дорога річ. Я зайшов з коробочкою у ванну кімнату і відчинив шафку з косметикою Куміко. І там помітив недавно відкритий флакончик туалетної води «Christian Dior», що ідеально збігався із заглибленням у коробочці. Я відкрутив позолочений ковпачок і понюхав. Пахло так само, як недавно за вухами Куміко.

Я сів на диван і, допиваючи рештки кави, спробував зібратися з думками. Напевно, хтось подарував Куміко цю туалетну воду. Нічого й казати, дорога річ. Хтось купив у «Мацуя» і попросив начепити стрічечку. Якщо чоловік, то виходить, що Куміко з ним у досить дружніх стосунках. Бо просто жінкам (особливо заміжнім) туалетної води не дарують. Якщо ж це подруга… та хіба жінки дарують одна одній туалетну воду? Цього я не знав. Знав тільки одне: у цей час не було приводу отримувати подарунки. День народження в неї в травні. Річниця нашого одруження — також у травні. А може, вона сама купила собі туалетну воду й попросила в універмазі обв’язати гарною стрічечкою? Але навіщо?

Я зітхнув і подивився на стелю.

А може, треба запитати безпосередньо в Куміко: «Хто подарував тобі цю воду?» І тоді вона, можливо, відповість: «Ах, цю! Одна наша дівчина подарувала. Я допомогла їй в особистій справі. Про це довго довелося б розповідати, але вона потрапила в халепу, і я з доброї волі дещо для неї зробила. Чудовий запах, правда? І коштує дорого».

Що ж, у цьому є логіка. І розмові кінець. Тож навіщо ставити такі запитання? І навіщо хвилюватися?

Однак щось мені з голови не виходило. Куміко мала б розповісти мені про цю туалетну воду. Якщо дружина, повернувшись додому, мала час зайти у власну кімнату, розв’язати стрічечку, зняти паперову обгортку, відкрити коробочку, викинути все у відро для сміття і поставити флакон у шафку ванної кімнати, то могла б сказати: «Подивись, що мені сьогодні одна дівчина з роботи подарувала!» Але вона промовчала. Можливо, вважала це не вартим уваги. Але якщо навіть це так, то зараз цей випадок опинився під покровом таємничості. Ось що мене непокоїло.

Я довго в задумі дивився на стелю. Намагався думати про щось інше, але голова як слід не працювала. Я згадував, як застібав на Куміко сукню: її гладеньку білу спину, духмяний запах за вухами. І вперше за довгий час мені захотілося курити. Узяти в рот сигарету, запалити її і вдихнути диму на повні груди. «Якби я так зробив, то, може, трохи заспокоївся б», — подумав я. Але сигарет не було. Нічого іншого не залишалось, як смоктати лимонну карамельку.

За десять до десятої задзвонив телефон. «Може, Мамія?» — подумав я. До нашого дому справді важко знайти дорогу. Навіть люди, які в нас побували вже кілька разів, блудили. Однак це не був він. Зі слухавки долинав голос загадкової жінки, що доймала мене недавно незрозумілими розмовами.

— Добридень! Давно вас не чула, — сказала жінка. — Ну, то як? Сподобалося того разу? Трохи розворушилися? Та чому кинули слухавку? Хоча попереду мало бути найцікавіше.

На мить мені здалося, ніби жінка нагадує про той сон, коли Крита Кано довела мене до оргазму. А

1 ... 39 40 41 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка заводного птаха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка заводного птаха"