Читати книгу - "Пес Баскервілів"

— Що я приховала? — спитала вона зухвало.

— Ви признались, що просили сер Чарлза бути коло фіртки о десятій. Ми знаємо, що він вмер якраз на цім місці і в цей час. Ви сховали, який існує зв’язок між цими двома фактами.

— Тут немає жодного зв’язку.

— В такому разі збіг воістину надзвичайний. Але мені здається, що нам, проте, пощастить відновити зв'язок. Я хочу бути цілком щирим з вами, пані Лайонз. Ми вважаємо цю смерть убивством, і очевидність її може заплутати не тільки вашого приятеля Стейплтона, але й його жінку.

Лаура схопилася зі свого стільця.

— Його жінку? — вигукнула вона.

— Факт цей не становить вже більше таємниці. Особа, яку вважали за його сестру, справді його жінка.

Лаура Лайонз сіла знову. Пальці її стискували бильця крісла з таким напруженням, що я бачив, як рожеві нігті побіліли.

— Його жінка, — повторила вона, — його жінка. Він не жонатий.

Шерлок Голмз знизав плечима.

— Доведіть мені це! І коли ви тільки в змозі це зробити. Лютий блиск її очей казав більше, ніж могли висловити слова.

— Я прийшов до вас з готовими доказами, — сказав Голмз, вийма — ючи з кишені кілька паперів. — Ось фотографія, знята з подружжя чотири роки тому в Йорку. На ній написано, що це пан і пані Ванделер, але вам нетрудно буде його пізнати, а також і її, коли тільки вам доводилось її бачити. От три зроблені поважними свідками описи Ванделерів, що в той час мали приватну школу. Прочитайте їх — і ви переконаєтесь, що не може бути сумніву в автентичності цих осіб.

Вона подивилась на папери, потім на нас з нерухомим, застиглим обличчям жінки, що впала в розпач.

— Пане Голмз, — сказала вона. — Цей чоловік обіцяв одружитися зі мною, коли я одержу розлуку з чоловіком. Негідник брехав мені. Він не сказав мені жодного слова правди. І чому, чому? Я уявляла, що все робиться заради мене. Я тепер бачу, що ніколи не була для нього нічим іншим, як знаряддям у його руках. Заради чого я маю бути йому вірна, коли він завжди був віроломний щодо мене?

Чого ради я намагатимусь оберегти його від наслідків його власних злих вчинків? Питайте мене про все, що вам потрібно, і я нічого не сховаю. В одному присягаюсь вам, що коли я писала листа, то й уві сні не бажала пошкодити людині яка завжди була моїм найкращим другом.

— Я цілком вам вірю, — сказав Голмз. — Розповідати ці події, мабуть, дуже важко для вас, і, може, вам буде легше, коли я розповідатиму те, що трапилось, а ви спините мене, коли я зроблю будь — яку суттєву помилку. Листа вашого ви послали за порадою Стейплтона?

— Він і продиктував мені цього листа.

— Вважаю, що виставлені ним причини були в тому, що сер Чарлз може допомогти вам у витратах, неминуче з’єднаних з справою про розлуку?

— Цілком так.

— А потім, коли ви послали листа, він відмовив вас іти на побачення?

— Він сказав мені, що не гідно його самоповаги, коли інша людина дасть гроші на цю справу, і що хоч сам він бідний, але він дасть останній гріш на знищення перешкод, що розлучають нас.

— Він, очевидьки, дуже послідовний. А потім ви нічого не знали, поки не прочитали в Газеті повідомлення про смерть?

— Нічого.

— А він взяв з вас присягу, що ви нічого не скажете про призначене вами сер Чарлзові побачення?

— Так. Він сказав, що смерть його відбулась за дуже таємничих обставин і що мене, звичайно, запідозрять, коли факти стануть відомі. Він налякав мене так, що я мовчала.

— Цілком правильно. Але у вас була підозра?

Вона вагалась і опустила вії.

— Я знала його, — сказала вона. — Але коли б він був мені вірний, я б його не виказала.

— Вважаю, що, по суті, щасливо для вас вийшло, — сказав Голмз. — Він був у вашій владі і знав це, а тим часом ви ще живі. Протягом кількох місяців ви були на краю провалля. А тепер, ми мусимо з вами попрощатись, але ви дуже скоро знову почуєте від нас.

— Наша справа закінчується, і труднощі одна по одній зникають, — сказав Голмз в той час, коли ми дожидали експерта з міста. — Люди, що вивчають кримінальні злочини, згадують аналогічні випадки, але ця справа мас тільки деякі їй самій властиві риси. Навіть і тепер ще немає в нас виразного доказу проти цієї надзвичайно хитрої людини. Але я буду дуже здивований, коли ми до сьогоднішньої ночі не матимемо цього доказу.

Лондонський експрес підїхав, пихкаючи, до станції, і з вагона вискочив невеличкий, сухорлявий схожий на бульдога чоловічок.

Ми потиснули йому руку. Я одразу побачив з поштивості, з якою Лестрад дивився на мого приятеля, що він багато дечого навчився від того часу, як вони вперше почали працювати вкупі. Я добре пам'ятаю зневажливість, з якою цей чоловік ставився до теорії людини, що ЛОГІЧНО мислить.

— Велика справа? — спитав він.

— Такої ще не було, — відповів Голмз. — Ми маємо ще дві години, раніш ніж нам доведеться вирушити в дорогу. Я гадаю, що ми можемо їх використати й пообідати, а потім, Лестраде, ми прочистимо ваше горло від лондонського туману, давши вам змогу подихати чистим нічним повітрям Дартмура. Ви ніколи не були там? О, в такому разі, сподіваюсь, ви ніколи не забудете своєї першої прогулянки в цій місцевості.

Одна з хиб Шерлока Голмза — коли тільки можна це назвати хибою — є в тому, що він надзвичайно неохоче розповідає про свої пляни до моменту їхнього виконання. Почасти це походило, безперечно, від його