Читати книгу - "Невидимі. Таємниця Туманної Бухти"

— Тоді пливи й тримайся якнайдалі від гострих виступів скелі.

— Знаєш, я тобі ще не сказав…

— Про те, що страждаєш клаустрофобією?

— Ну так, мені здається, що я страждаю також і клаустрофобією, але зараз маю на увазі інше…

Пітер повернувся й ліхтар на касці осяяв бліде обличчя товариша.

— Тільки не здумай сказати…

— О, ні! — вигукнула Кристаль у їхній свідомості.

— На жаль, друзі. Ваш товстенький Дуг не вміє плавати.

Пітер подивився на підземний тунель, яким потік спрямовувався до океану. Там не було жодного відрізка, де можна було б пройти спокійно: їм доведеться триматися за скелю впродовж усього переходу. Як туди, так і, якщо вийде, назад.

— Ну добре, Дугу, — сказав Пітер нарешті. — Перша порада все одно залишається: не впади до потоку!

— Знаєш що? Я ось думаю, що в картоплини більше розуму, ніж у тебе!

— Ну не знаю, чи втішить тебе те, що я плаваю досить непогано. Моя тітка працює інструктором і навчила мене навіть рятувати тих, хто потопає. Зокрема, робити штучне дихання.

— Тобто ти зможеш зробити мені «рот у рот»?

— Запевняю тебе.

— Тоді от що: якщо тобі доведеться рятувати мене, ну, якщо я таки впаду у воду…

— Так, Дугу?

— Дай мені потонути.

— Хлоп’ята, ворушіться, — втрутилася Кристаль. — Підтримка телепатичного контакту на такій відстані починає мене стомлювати!

— Добре, добре, Крис, не сердься, — відповів Дуглас. — А… Ти підеш першим, Піте?

— Гаразд, боягузе, іди за мною. І будь уважним, я прошу. — Він поправив окуляри та зник у тріщині.

— Ну що, вони просуваються? — нетерпляче запитав Найт.

— Звичайно, дядечку Дамоне, — відповіла Кристаль, надаючи сарказму останнім двом словам. Дівчинка помітила, що в неї тремтять руки: скоро доведеться перервати зв’язок і відпочити.

Дамон угадав думки Крис.

— Ти можеш облишити їх на деякий час. Думаю, наступної години хлопці тільки рухатимуться тунелем.

— Що таке, дядьку Дамоне, ти турбуєшся про мене?

По його безпристрасному обличчю пробігла тінь смутку.

— Я розумію, Кристаль, що ти маєш відчувати. Але коли закінчиться вся ця історія, я хочу, аби ти залишилася зі мною. Упевнений, із часом ти зрозумієш і схвалиш мій вибір.

Дівчинка глузливо посміхнулася.

— А інакше ти вчиниш зі мною так само, як зі своїми старими друзями? Усе ж було? Вони опиралися твоїй волі?

— Ні. Вони були піщинками в механізмі, який я запустив, аби стати Верховним Магом. Вони могли про щось здогадуватися. Було практично неймовірно, що вони зможуть мені перешкодити, але ставка у грі надто висока.

— Коли скінчиться ця історія, ти можеш зробити все, що схочеш, — сказала Кристаль зі злістю. — Спробуй примусити мене змінити світогляд. Чом би не розіграти комедію, вдаючи, що ти не в змозі цього досягти? Але поки я можу робити вибір, то ніколи не перейду на твій бік!

— Хлоп’ята, ви мене чуєте?

— Чуємо, але не так добре, як раніше, — відповів Пітер за обох.

— Так, я починаю втомлюватися. Могутній чарівник, який тут зі мною поряд, зглянувся, щоб дати мені невеликий спочинок…

— Тут усе чудово, — заявив Дуглас, намагаючись зробити свій голос веселим. Хоч і розумів, звичайно, що не зможе обдурити Кристаль, приховавши страх, який палив його розжареним залізом відтоді, як хлопчина почув гуркіт потоку внизу. — Будь певна, ми вкрай обережні. До того ж Піт — досвідчений плавець.

— Домовилися. Будьте уважні.

— Так, матусю. О’кей.

Спочатку одна рука, потім друга, одна нога, за нею друга — двоє хлопців просувалися вперед. Дуглас не припиняв дорікати собі за зайві кілограми. Пітер щохвилини дивився на сонар: ця темна галерея здавалася нескінченною.

— Дугу, я думаю, що ти не в змозі визначити за своїм сном, скільки нам ще йти до підземного озера.

— Абсолютно, Піте. Видіння було заплутаним і уривчастим. Ти пробував робити максимальне збільшення?

Пітер послухався поради товариша, зупиняючись, аби натиснути на кнопку.

— Стривай, зараз наведу. Спробую задати відстань до двохсот метрів…

Раптом камінь, за який Пітер тримався правою рукою, відірвався від скелі.

— Піте?.. — ледве чутно прохрипів Дуглас, заціпеніло дивлячись, як його друг падає в бурхливий потік. Кам’яний виступ, що трапився на шляху Пітера, зупинив падіння. Але, не витримавши ваги всього тіла, плече хлопчиська раптом зрадницьки хруснуло. Пітер скрикнув від болю.

— Йо-о-ой! Допоможи, Дугу… Рука не рухається, я не можу… не можу…

— Намагайся не ворушитись! — прокричав Дуглас, спускаючись до нього. — Я тобі сказав не ворушитися!

— Не можу нічого вдіяти! Камінь слизький! Я сповзаю!

— Тримайся! Ми вже майже на місці. Витягни ногу!

Дуглас схопив його за черевик.

— Я тебе тримаю, Пітере, тримаю! Тепер…

Але тіло його друга вже майже повністю сповзло з виступу. Черевик Піта вислизнув із рук Дугласа.

— Дугла-а-асе-е! — устиг прокричати хлопчик перед тим, як упасти у вируючі хвилі.

Кристаль здалося, ніби блискавка сяйнула в її мозку: дівчина відчувала лише жорстокий головний біль. Бабуся навчала внучку способам угамувати такий «телепатичний» біль, і Кристаль сподівалася, що зможе зробити це щонайшвидше.

Дамон Найт мовчав, аби не порушувати її відпочинку. Коли в нього буде Malartium, тоді вже маг не залежатиме ні від кого у світі. Він зможе знати, що відбувається в