Читати книгу - "Змій"

— Це ви всім кажете, що нікого не любите. Але правда в тому, що її ви любите. Ви знали, яка вона, коли одружувалися з нею, а одружилися ви з нею заради грошей. Вона вас не любить, і ви її не любили, але, пане, я тримала її під наглядом кілька тижнів і дійшла висновку, що ви не торкаєтеся її тіла не через апатію, а через любов. Ви кохаєте її. Ви знаєте, чим вона займається, і прагнете захистити її. Ця відчуженість, ця холоднеча — це не для вас, а для неї. Ви любите її, і знаєте, що цей доказ, що я маю, не тільки зруйнує вашу кампанію, але й покладе край її життю.

— Ні, зачекайте, це... — починає гравець, але Фальєре рухом руки наказує йому замовкнути.

Він дивиться прямо в очі Тіни.

Мовчання.

— Пане! — знов намагається гравець. — Пане, це виверт, це брехня; вона — ніщо, вона...

Фальєре знов змушує його замовкнути, і гравець відступає, простягає руку до стіни, щоб спертися, ніби не впевнений у власній вазі. Як гаряче зараз у його животі, як сильно пульсують вени на шиї; ми дивимося на нього та думаємо — так, ми впевнені в цьому! — ми думаємо, що це добре, що він такий переляканий. Цьому гравцеві було призначено перемогти, і є велика втіха, коли сильного б'є слабий.

Що б ви зробили заради перемоги?

Будь-що, — міг би відповісти він, хапаючи ротом повітря. Будь ласка! Будь-що!

Але тепер цього гравця знищено власною фігурою, бо він видає якісь звуки, якісь дивні благальні звуки, але Фальєре його не слухає. Фігура ж бо, зрештою, є людиною! Фальєре — більше, ніж символ на шахівниці.

— Можна мені подумати? — питає він.

— Ви маєте час до світанку, — відповідає Тіна. — Ви знаєте, де знайти мене, коли побажаєте дати відповідь.

Тіна йде крізь місто вночі.

Це її вулиці.

Вона не боїться жодної душі.

Шурхіт тканини поблизу.

Відчуття погляду на обличчі.

Незабаром світанок, і вона до нього готова, хоча вже знає, якою буде відповідь Фальєре.

Вона навіть не впевнена, що їй треба знищувати його заради перемоги, стільки здолавши до цієї миті, але вирішує, що неправду кажуть, стверджуючи, ніби перемога солодша, якщо її вирвано зі щелеп поразки. В майбутньому вона перемагатиме в багатьох битвах — нехай її перша буде тріумфальною.

Кроки на бруківці Венеції.

Вода плескоче по старих гладких каменях.

Жіночий голос:

— Можна пройтися з вами?

Ми дивимося, хоча бачити її зараз так боляче. Одягнена в біле, обличчя сховане за вуаллю, навіть на цих брудних шляхах вона така чиста, така яскрава, така досконала, її голос м'який і громовий, її кроки легкі і довгі, ми кохали тебе колись, кохали, а ти нас покинула.

Майстриня Ігор виходить до Тіни, коли та стримано киває, і йде поруч із нею.

Певний час вони йдуть мовчки, на небі над Венецією починає відбиватися ранкова зоря.

Потім:

— Це гра, що гралася раніше і гратиметься знов, — каже Майстриня Ігор.

— Я так і думала.

— Ви грали в неї чудово, міледі.

— Дякую. Брати в ній участь було для мене честю.

— Я спостерігала за вашим прогресом і мені подобалася манера ваших ходів. Ви станете чудовим поповненням Дому Ігор.

— Поповненням?

— Хорошою гравчинею.

— Дякую.

Вони йдуть далі. Потім:

— З вами розмовляв чоловік, так?

— Вам доведеться казати більш конкретно, міледі.

— Чоловік, якого деякі люди знають як Срібного.

— Мені знайоме це ім'я. Ми кілька разів грали з ним у шахи та в карти. Це погано?

— Анітрохи. Дім Ігор вітає всі ігри, навіть нижчі. Проти цього немає правил. Скажіть мені, цей чоловік робив вам пропозицію?

— Якого штибу пропозицію?

— Це ви мені скажіть.

Вони ще якийсь час ідуть мовчки, Тіна міркує над відповіддю. Зоря поширюється, сіре світло в тонкій небесній заслінці поцятковане кольором. Майстриня Ігор іде тихо: привид у тінях, суцільна біла анонімність.

— Перш ніж відповісти, — каже Тіна, — можна поставити запитання?

— Авжеж, за межами Дому ми лише дві жінки, що обговорюють спільних друзів.

— То скажіть мені, чи була ця гра для гравців рівною?

— Авжеж! — ображено відповідає та. — Авжеж була!