Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— А пошук Олега? — перервала його Людмила.

— Так само, бо гроші пан Шахсуваров перераховував мені щомісяця. Ми витратили майже весь попередній транш. Післязавтра мав надійти наступний, але в мене немає певності, що його перерахують.

— Хіба ж у вас немає резерву? — Транихиїл намагався вдавати спокій.

— Резерв витратили на операцію біля Кам’яної могили та інші непередбачувані обставини.

— Ви вживаєте заходів щодо пошуків пана Шахсуварова? — тепер голос дослідника видавав напруженість.

— Так, але наразі результатів немає. Єдина обставина, що дає нам надію — відсутність інформації про його загибель. Включно з неофіційними повідомленнями та чутками в Інтернеті.

— Ми це й без тебе знаємо, — кинула Людмила. — Чому російська влада мовчить з приводу катастрофи?

— Ось це мене непокоїть найбільше! — Йосип за звичкою почав ходити з кутка в куток. — Я боюся, що замовниками замаху можуть бути високопоставлені вороги пана Шахсуварова, які борються з ним за вплив на самого самодержця!

— Ви прийшли, аби викласти тут ці міркування? — карбуючи кожне слово, запитав Транихиїл і запустив праву руку до шухляди столу.

— Перш за все — щоб попередити вас про відсутність коштів, — відповів Бланк, необачно повертаючись до нього спиною.

Транихиїл піймав погляд Людмили, яка правильно зрозуміла дослідника. Вона раптом всміхнулася Бланку і запитала:

— Можливо, нам слід розпочати пошук іншого спонсора — наприклад, у США?

— Як вам таке могло на думку спасти? А якщо Шахсуваров повернеться?! — товстун аж підстрибнув на місці від такої несподіваної пропозиції.

— Не рухайся, в тебе шершень на комірі, — раптом скрикнула Людмила.

Бланк слухняно заціпенів. Россман у два стрімкі безшумні кроки наблизився до нього і впевненим рухом устромив шприц у жирну шию. Йосип, зойкнувши від несподіванки, почав осідати на підлогу. Тедові з Людмилою ледь вдалося вмостити центнер із гаком його живої ваги на шкіряну канапу.

— Скільки він буде непритомним? — запитала Людмила.

— Близько години. — Транихиїл помацав пульс на шиї жертви. — Якщо протягом цього часу не впораємося, доведеться вколоти ще, а це небезпечно. У нього, напевне, хворе серце та діабет — може й померти.

— І що ти збираєшся з ним робити?

— Використати його схильність до переляків та паніки. Нам доведеться перенести цю тушу на стіл для маніпуляцій — Транихиїл вказав на пристрій, обладнаний еластичними пасками.

Прововтузившись хвилин із двадцять, посварившись та спітнівши, вони зрештою прилаштували Йосипа на тому самому ліжку, де Россман перетворював на біоробота Олега. Паски міцно припнули товстуна до жорсткої поверхні. Тед розклав численні інструменти і заходився щось робити з лівою рукою Йосипа, трохи вище зап’ястка.

Томас отримав із Ленглі збільшену розкадровку зробленого Макакою запису авіакатастрофи. До неї додавався коментар із детальною інформацією про усіх людей, чиї обличчя можна було роздивитися в кадрах. Томас позаздрив сучасним можливостям шпигунів — повне досьє на людину лише за її нечіткою фотографією. От якби такі технології були доступні йому під час першого відрядження до України, наприкінці радянської доби!

Як і очікував Томас, чоловіком, якого на ношах завантажили у сріблястий мікроавтобус, був Владімір Шахсуваров. У коментарях повідомлялося, що це зробили особи з угруповання, створеного спеціально для забезпечення інтересів того самого Хазяїна у Дніпропетровську. Більше того — коли Хазяїнові показали ці фотографії у його заґратованій каліфорнійській резиденції, він не заперечував, що дійсно віддав команду контролювати пересування олігарха у випадку прибуття того до України. Пояснив це тим, що в середині дев’яностих сприяв Шахсуварову у придбанні прибуткових підприємств за символічні гроші, і відтоді відчуває певний сентимент до долі цих смачних активів. Тільки-но стало відомо, що для олігархового літака зробили попередній запит на приземлення у Дніпропетровському аеропорту, група супроводу з вірних Хазяїнові людей виїхала на місце. Хоча аварія і стала для них цілковитою несподіванкою, але добрий вишкіл колишніх працівників спецслужб допоміг зорієнтуватися й доправити Шахсуварова до лікарні. Його охорону досі забезпечують люди Хазяїна. Останній готовий віддати наказ про доступ представників Ленглі до хворого, але нехай ті представники пам’ятають, що олігархом, хоча формально він і є приватною особою, обов’язково захоче опікуватися нав’язлива останнім часом українська влада. Наразі, — йшлося далі у повідомленні, — Шахсуваров опритомнів, його стан має нестійку тенденцію до поліпшення.

Каналами зв’язку Хазяїна та за його співпраці Шахсуваров потроху почав отримувати інформацію, що замах на нього організували люди, наближені до самого самодержця, які заздрять впливу та грошам олігарха. Схоже, що він у це починає вірити. Томасові слід зустрітися з Шахсуваровим, аби підтримати ці підозри й схилити багатія до співпраці «в ім’я демократичних свобод». До речі, Хазяїн люб’язно погоджується посприяти цій здибанці. Далі йшли детальні інструкції щодо організації та змісту розмови.

Не гаючи часу, цереушник зателефонував за номером, наданим колегами з-за океану, вимовив коротку фразу-пароль: «Дніпро — Потомак» — і вже за годину заїжджав «Хаммером» під квітучі акації лікарняного парку.

Тільки-но Томас залишив салон автівки, до нього підійшли двоє немолодих, але підтягнутих чоловіків зі сторожкими поглядами. Вони обшукали його і повели до невеликого двоповерхового корпусу. Оголошення на дверях повідомляло, що споруда на карантині, і стороннім вхід суворо заборонений. У холі чатували ще двоє охоронців, які знову ретельно обнишпорили Томаса, забравши годинник, телефон і авторучку, та провели сходами на другий поверх. Минувши ще один пост охорони, вбраний у халат та бахіли, шпигун нарешті опинився у лікарняній палаті олігарха.

Усупереч очікуванню, Владімір Шахсуваров не лежав на ліжку,