Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

— Батько казав, що такий день настане! Він усе життя на нього чекав…

— Твій батько? — здивувався Віт. — А хіба ти не…

— Це мій батько звертався до вас по допомогу!

Всі мовчали.

— Мій батько давав слово, і я дотримаю його! — проказав він після мовчанки. — Я допоможу вам. Розказуйте.

— Гаразд. Слухай… — і Рутенія розповіла усе.

— Ми маємо єдиний вихід — дістатися до Суронжу і знайти Добровіна! І бажано — якомога швидше, — сказала вона, завершивши оповідь.

— Мушу поміркувати, — сказав Золота.

— Але ти ж зрозумів — допомагати нам небезпечно. На нас полює…

— Здогадуюся, хто! — перервав Віта зільник. — Визначений час прийшов, кожен мусить зробити вибір… — Здавалося, Золота у задумі звертається до себе самого. Згодом він струсонув головою, повертаючись до дійсності: — Я маю спосіб допровадити до Суронжу… але… спочатку поїмо…

Всі накинулися на їжу. Їли так, що аж за вухами лящало: це ж бо була перша людська їжа за кілька днів. Однак, трапеза тривала недовго, бо незабаром до кімнати влетіла перелякана служниця:

— Там… Озброєні люди!

Золота скочив з-за столу першим. Без зайвих питань всі кинулися за ним. Він повів їх униз.

— Певен — це ті бандити! — вигукнув біжучи Золота. — Ахруманові посіпаки!

— Він упізнав мене, все може бути! — задихаючись, промовила Рутенія.

Золота зупинився неочікувано, і Віт з Рутенією приплюснули його до дверей. Бось із Дзеванною встигли стишити хід. Виборсавшись з-під відьми і чугайстра, зільник відчинив важезні, оббиті залізом двері — відкрилася похмура кімната.

— Щоб чари спрацювали, я мушу переміщатися з вами, — сказав Золота.

Нагорі почувся шум. Тупіт ніг, крики, дзвін битого посуду.

Всі стали в коло, а Золота почав їх обходити:

Золота скочив у коло, і друзів оточила блакитна напівпрозора стіна.

— Це їх трохи затримає, якщо раптом сюди увірвуться.

Ніби на підтвердження його слів, у двері загупали:

— Відчиніть! — почула Рутенія знайомий голос.

— Відчиніть, бо гірше буде!

— Висаджуйте двері!

Золота зважав на крики. Він став у центр кола, вийняв з-під поли три пляшечки і ніж, поклав усе це на землю, а сам став на коліна і звів догори руки:

На цих словах Золота випив дві пляшечки, схопив ножа і полоснув ним по руці. Кров полилася потоком, і він підніс третю пляшечку, наповнивши її своєю кров’ю вщерть. Після цього, похитуючись, підвівся: