Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Стала здобиччю легкою Вітру й хвиль несамовитих, І заручником в полоні Залишився дон Фернандо, Я відплив до Лісабона. Едуард, король і брат наш, Ледь зачувши вість скорботну, Посмутнів одразу дуже, І таким було це горе, Що не витримало серце, — Хто посміє після цього Стверджувати безсоромно, Що не може вбити горе? Вічним сном спочив король наш.

Дон Фернандо

Ось ціна мого полону!

Король

Я, клянусь Аллахом, щиро Співчуваю вам. Продовжуй.

Дон Енріке

Едуард у заповіті Висловив останню волю І велів Сеуту здати В обмін на твою свободу. Я приїхав од Альфонса[34] — Він дочасно згасле сонце Замінив на небосхилі, Щоб вести переговори. Повноваження я маю Передати місто…

Дон Фернандо

Годі, Не повторюй більш, Енріке, Слів таких, що недостойні Португальського інфанта І магістра, що Христову Віру боронити мусить. Це скоріш слова істоти, Що не бачить світла днини І живе у пітьмі ночі. І якщо у заповіті Брат померлий так говорить, Це не значить, що повинні Все ми виконати точно. Едуард довів, як сильно Він бажав моєї волі, А її здобути варто — Безліч є шляхів для цього Миролюбних і кривавих. Бо віддати місто – можна Зрозуміти як спонуку