Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Все зробити задля цього. Але владар християнський Самохіть не здасть ніколи Маврам місто, за яке він Заплатив своєю кров’ю: Це ж бо він з’явився першим Над фортечною стіною І знамено португальське Власною здійняв рукою. Є й поважніші причини. Місто це, що вірить в Бога, Де молитви християнські Линуть кожен день з амвонів,[35] — Як це місто на поталу Ворогу віддати можна? Це хіба по-християнськи? Католицька це покора Чи звитяга португальська, Чи мета богоугодна — Дати, щоб величні храми, Що сягають високості Банями своїми, раптом Замість сонця золотого Вздріли чорний морок ночі, Щоб півмісяць зловорожий[36] Світло сонячне потьмарив І нещастя нам пророчив? Щоб невірні поробили Стайні у каплицях Божих, З вівтарів зробили ясла І святині наші горді Обернули на мечеті? В мене відібрало мову, І забракло враз повітря, І душа болить од горя: Варто тільки уявити Це блюзнірство недостойне — Зразу дрож мене проймає, Зразу дибиться волосся. Ні, не вперше ясла й стайні Раді чути Боже слово. Тільки храми, на мечеті Перетворені, ганьбою Наші імена покриють, Стануть написом надгробним І прокляттям нашим вічним. Скажуть так про нас: сьогодні Християни відмовляють В захистку своєму Богу І женуть його в нетямі Із обителі святої, Щоб диявола впустити. Є й такий вагомий довід: Люблять Господа в Сеуті І шанують в кожнім домі, То хіба дано нам право, Знаючи, хто друг, хто ворог, — Бога виштовхати в шию Нечестивцям на догоду І віддати місто маврам З власної лихої волі? Хтось із городян заради Родичів або господи На відступництво ганебне