Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Інтерв’ю з колоритним дідом 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтерв’ю з колоритним дідом" автора Андрій Степанович Крижанівський. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 48
Перейти на сторінку:
Вульгарний? Ех-гех! — гекав від фізичних зусиль Пал Палич.— Ех-гех! Вульгарний? А твоя соціологія, соціологія твоя яка?.. ДВОЄ В БАРІ, ЯКИЙ НЕ ВІДВІДУВАВ ХЕМІНГУЕЙ

Двоє, видублені вітрами й сонцем, зайшли до бару субтропічного пансіонату «Колгоспник».

«Селяни»,—визначив бармен. Але нічим свого подиву не виказав.

Гості вперлися па почесні місця за стойкою. Якраз навпроти бармена.

— Добре сідало,— сказав русявий, вмощуючись на гвинтовому сидінні.

— Ти схожий на орла, дорогий,— схвалив чорнявий.

— Може, на курку?

— Як мінімум, на бойового кочета, дорогий.

— Ти втішив мене, Іраклію,—сказав русявий.

— Твоя втіха — моя втіха, Остапе,— відповів чорнявий.

— Закусимо, Іраклію?

— Ти читаєш мої думки, Остапе.

— Поруч з пансіонатом функціонує їдальня,— повідомив бармен.

— Я поважаю їдальні, що функціонують,— сказав Остап.

— Чудова їдальня! — сказав Іраклій.

— Особливо мухи,— сказав Остап.

— Чудові мухи! — підтримав Іраклій.

— І черга.

— Чудова черга!

— Як на елеваторі,— сказав Остап.

— На елеваторі менша,—заявив Іраклій.

— Там і мухи менші,— сказав Остап.

— Там не мухи, а якісь ліліпути,— погодився Іраклій.

— Інша річ — в їдальні.

— Ніякого порівняння, дорогий!

— Ви з нашого пансіонату? — поцікавився бармен.

— Ти з нашого пансіонату, Остапе? — спитав чорнявий.

— Так само, як і ти, Іраклію,— відповів русявий.

— Ми з нашого пансіонату,— повідомив бармена чорнявий.

— Хіба ми не схожі на завсідників «Колгоспника»? — спитав русявий.

— Серпень — не сезон для селян,— ухильно відповів бармен.

— Кому потрібний цей серпень? — підтримав Іраклій.

— Море як парне молоко,— сказав Остап.

— А сонце мов щойно спечений лаваш,— продовжив Іраклій.

— Моє тіло проситься в лютий,— сказав Остап.

— Грудень теж має свої принади, дорогий.

— Тільки лютий! — затявся Остап.

— У лютому фрукти,— згадав Іраклій.

— Навіть сухофрукти,— сказав Остап.

— Саме їх я мав на думці, дорогий.

— А лютневі дощі?

— Чудові дощі!

— Вони назавжди залишаться у моєму серці!

— І в попереку, дорогий.

— Чудовий сезон!

— Сезон для селян.

— Все чудове — селянам!

— Що будемо? — перебив бармен.

— Що будемо? —• повернувся Остап до Іраклія.

— Що будемо? — повернувся Іраклій до бармена.

— Коньяк і шампанське,— повідомив бармен.— Портвейну нема.

— Нема портвейну, Остапе!

— Портвейн є в їдальні,— підказав бармен.

— Чудова їдальня! — сказав чорнявий.

— Чудові мухи,— сказав русявий.

— Чудовий портвейн! Чому ти зневажаєш портвейн, Остапе?

— Люди кажуть, що коньяк корисніший, друже.

— Вір людям, Остапе!

— Я вірю їм, Іраклію!

— Правда, дорогий?

— Свята правда, друже.

— Ти віриш, що я теж їм вірю, Остапе?

— Я вірю тобі, як собі, Іраклію.

— Добре вірити людям! Візьмемо коньяк.

— І шампанське.

— Як? Хіба я не замовив шампанське?

— Ти замовив, але подумки, друже.

— Бармен має вгадувати думки клієнтів! — заявив чорнявий.

— Якщо він справжній бармен,—уточнив русявий. Бармен позеленів.

— Важко вивчитися на справжнього бармена, Остапе!

— Важко, але вивчаються, Іраклію.

— Вивчаються робити коньяк з портвейну та горілки.

— Приємно чути.

— Але не пити.

Бармен зашарівся.

— Коньяк і шампанське,— замовив чорнявий.

•— Чи не забагато? — спитав бармен.

— Ми візьмемо ще,— заспокоїв русявий.

— Між іншим,— зауважив бармен, розкорковуючи пляшки,— наша професія за навантаженням прирівнюється до металургів.

— Жаль барменів,— сказав русявий.

— Жаль до сліз! — схлипнув чорнявий.

— Допоможемо людині? — спитав Остап.

— Влаштуй, влаштуй його на мартен, дорогий! — попросив Іраклій.

— Я влаштую його на конвертор.

— Влаштуй, влаштуй його на конвертор, він з дитинства марив конверторами!

— Я використаю свої парламентські зв’язки,— сказав

Остап.— Де телефон?

— Не треба,— зблід бармен.

— Жаль,— зітхнув русявий.

— Жаль до сліз чорну металургію! — схлипнув чорнявий.

Бармен одсунувся у темний закуток.

Мов дзвони вдарили келихи.

— Твоє здоров’я, Остапе!

— Твоє здоров’я, Іраклію!

— Не забувай стару дорогу і старих друзів!

— Будь квітучий, як весна, багатий, як земля, здоровий, як вода!

— За Миргород!

— За Сурамі!

— Гамарджос!

— Будьмо!

Поступово дійшли до Владивостока.

— Тут тихо,— схвалив русявий.

— Післяобідній час,— пояснив бармен.

— Сієста,—додав чорнявий.

— Зараз прийдуть,— сказав бармен.— У вечірніх туалетах.

— У тебе е вечірній туалет, Остапе?

— Є. Він же ранковий і полуденний. Нужником зветься.

— Я не про ті туалети,— зашарівся бармен.

— Ми бережемо вечірні туалети,— повідомив чорнявий.

— Ми люди дипломатичного протоколу,— сказав русявий.

— Дипломатичний протокол вимагає вечірню каву, Остапе!

— Ти читаєш мої дипломатичні думки, Іраклію!

— Спочатку розплатіться,— заявив бармен.

— Ти завжди роплачуєшся, Остапе?

— Це наріжний принцип мого існування,— сказав русявий, видобуваючи солідну асигнацію.

— Наші кредо збігаються,—сказав чорнявий, простягаючи купюру ідентичного достоїнства.

— Прошу на місця для почесних гостей! — розцвів бармен.

— Почесні гості ніколи не розплачуються,— зауважив Остап.

— Я теж помітив таку тенденцію,— підтримав Іраклій.

Тим часом бар пансіонату «Колгоспник» олюднів. Переважали глибокі декольте, час від часу спалахували діаманти чистої води, але траплялися і джинси з символами маловідомих артілей.

— Землелюбці,— сказав Іраклій.

— Хлібодари,— сказав Остап.

Стойку атакувала акселерована отара. Верховодили емоційна юнка та довготелесий обормот, облагороджений прищами.

— Якісь зайди вперлися на наші місця! — пищала юнка.

— Піджаки! — висловився обормот.

— Чортили! — шуміла отара.

— Наша зміна,— зазначив русявий.

— Юні колгоспники,— розчулився чорнявий.

— Ці дітки нам насіють, Іраклію!

— І головне — нажнуть, Остапе!

— Оголена пищалка, напевне, доярка! — показав русявий на емоційну юнку.

— А юний прищ, напевне, технік штучного запліднення — показав чорнявий на довготелесого обормота.

— Ви знаєте, хто мій папа?! — зойкнув прищ.—Він вам покаже!

— І мій папа вам покаже! — пищала пищалка.

— Як думаєш, Остапе, чий папа вище?

— Гадаю, папа папиного синка вище, Іраклію.

— Чому так думаєш, Остапе?

— Бо пищалка, хоч і нахабна, але красива, і навряд чи упадала б біля юного прища, якби її папа був вище.

— В цьому є резон, Остапе.

— Ви багато собі дозволяєте! — галасувала акселерована отара.

— Дай діткам соку! — наказав чорнявий барменові.

— Вони п’ють інше,— зауважив бармен.

— Вони п’ють соки! — наполягав чорнявий.

— Наші соки,— додав русявий.

Акселерована отара випарилася.

1 ... 39 40 41 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв’ю з колоритним дідом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтерв’ю з колоритним дідом"