Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море 📚 - Українською

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

229
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море" автора Аліна Центкевич. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 184
Перейти на сторінку:
ланцюга. Вони рвонули на кригу, не перестаючи валувати. Навіть їсти не захотіли. Трьох із них я не долічився. Занепокоївшись, я вхопив штормовий ліхтар. Від нього, щоправда, світла небагато, а все ж краще, ніж нічого. Тримаю ось так, — рука оповідача, окресливши велике півколо, зависла на мить високо в повітрі, — і біжу чимдуж на кригу довідатися, що там робиться. Дивлюсь і бачу — з темряви на мене суне вся зграя. А попереду — ведмідь. Я навтікача. Мої черевики, хай їм чорт, сковзають по льоду, паче ковзани, і такі важкі, мов каменюки. — Хенріксен відшукав очима в сутінках обличчя Свердрупа, який відвернув голову, ніби й досі не зрозумів, що йдеться про виготовлені на його замовлення і за його зразком черевики на дерев'яних підошвах. — Гепнувся, мов колода, на лід. Розумієте? — Слухачі наче по команді відскочили вбік, побоюючись, що захоплений розповіддю здоровань почне демонструвати їм, як усе це відбувалося. — Я підхоплююсь і чешу далі. Раптом чую, щось підскочило до мене збоку і — хап за черевик. Ведмідь. Мало не збив мене з ніг. Тримає міцно й сопе. В очах мені потемніло. Ну, думаю, кінець. Адже я навіть ножа не мав біля пояса. Я замахну вся ліхтарем і щосили як ударю його по голові, отак, — великий, як молот, кулак важко опустився на борт.

— Не бийся! — закричав лікар, відскакуючи. — Що я тобі поганого зробив?

Хенріксен знову витер піт, що й досі струмками котився по його чолу.

— Добре вам жартувати, — сказав він докірливо. — Ведмедеві, видно, добряче дісталось, бо скло розлетілося на друзки. Звір одскочив на кілька кроків, усівся на льоду і здивовано витріщив на мене свої хитрі зіньки. Так пильно дивився, що мені аж мурахи по спині забігали. Він на мене, а я на нього. Я — до борту, він — за мною. Я тоді як закричу на все горло: «Стріляйте! Стріляйте!» А ви хоч би що. Стоїте собі на палубі і спокійно дивитесь, як ця бестія полює на мене, щоб зжерти!

— Я стріляв… — почав було Могстад і затнувся.

— Тільки мимо, — докинув хтось глузливо.

— А я не міг, — перебив їх Нансен. — Розумієш, ствол рушниці був, як завжди, заткнутий корком. Я вириваю його, шарпаю замок, а набій не входить. Хтось заткнув ствол корком ще й з другого боку.

— І в мене було те саме! — понуро підтвердив Свердруп.

— Те саме! — перекривив його Хенріксен. — Якби я не встиг видряпатися сам на палубу, влаштували б мені гарний похорон. Еге ж?

— Навряд, бо ведмідь зжер би тебе, не лишивши й кісточок, — засміявся Нансен і потім уже серйозніше сказав: — Ще раз попереджаю вас, хлопці, ні кроку на лід без зброї.

Зрештою ведмеді до того знахабніли, що й на палубі не можна було показуватися без рушниці. Саме на палубі вони й схопили бідних трьох псів. На кризі, недалеко від «Фрама», було знайдено їхні рештки. Адже білому ведмедеві нічого не варто видертися по трапу на корабель.

Пізніше Нансен розповідав:

«Якось уночі ми побачили ще одного гостя. Білий ведмідь, напевне, як і всі інші, прямував до судна. Уздрівши по дорозі поставлений Свердрупом капкан, він обережно підійшов до нього. Серце нашого доблесного капітана, який спостерігав усе це, забилося жвавіше. Він аж палав од нетерпіння, очікуючи, коли лясне метал. Але ведмідь, виявилося, був хитріший. Він, не поспішаючи, обдивився з усіх боків дивний механізм, став на задні лапи, а передніми сперся мало не на самісінький спусковий гак. Його вабив вигляд і запах копченого сала — принади. Та хоч як йому хотілося скуштувати ласий шматок, він ще раз обережно обнюхав підпору, покивав головою, ніби схвалюючи людську винахідливість, і повільно потрюхикав до корабля. Це його й погубило. Зустрінутий салютом з чотирьох рушниць, ведмідь рухнув на лід. Очевидно, кожен із нас вважав, що це саме він влучив у звіра. Та хто б не влучив, а печеня була розкішна».

Майже щодня білі ведмеді нишпорили поблизу «Фрама». Якось уранці Юхансен убив одного велетня, а Хенріксен після обіду — другого. Та ось тривалий час клишоногі не з'являлися на судні. Юелл впадав у розпач, погрожуючи годувати всіх консервами. Але побачивши що це не впливає, він засмажив шматок сала і вивісив його на жердині за бортом, приманивши-таки зголоднілих ведмедів.


Розділ тридцять перший
ЧИ Є ЩОСЬ ГАРНІШЕ ЗА ПОЛЯРНУ НІЧ?

«Ваше життя буде низкою самопожертв і мук. Ви слабуватимете на цингу. Жодній полярній експедиції не вдавалося уникнути цієї тяжкої хвороби! — страхали мене перед від'їздом, — пише Нансен у своєму щоденнику. — Але, досягши вже сімдесят дев'ятого градуса північної широти, ми й досі почуваємося чудово.

Ніхто не змарнів, не схуд, ні в кого не позападали щоки від виснаження — як то часто бувало у полярних мандрівників. Іноді мені аж соромно за нас. Досить прочитати будь-який опис полярних подорожей, щоб побачити, як багато довелося витерпіти тут іншим».

«…Я відчуваю, що ми ведемо битву в несприятливих умовах. Одна доба на цих широтах під час полярної ночі старить нас більше, ніж цілий рік, прожитий у будь-якому іншому місці багатостраждальної землі», — занотував у корабельному журналі керівник американської експедиції до Північного полюса доктор Еліша Кейн.

А нещасний Де-Лонг скаржився у своєму щоденнику:

«…Цей край створено для виховання мужності й терпіння… Ніде не навчишся терпінню так, як тут».

«Бідні люди, — думав Нансен. — Як я їм співчуваю! Ми на «Фрамі» досі не зазнали ще жодного з тих страждань, які випали на долю наших попередників. Полярна ніч, зненавиджена тими, хто зимував тут раніше, не викликав в мене такого почуття. Навпаки, я тут, мабуть, відмолодів.

1 ... 39 40 41 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"