Читати книгу - "Порожня труна"

Легеньким кивком голови Данієль показала, що все зрозуміло і буде виконано. Легко ступаючи в безшумних фетрових капцях типовою ходою черниць і медсестер, Данієль несла відповідь відвідувачеві, який чекав у приймальні. Повідомляючи йому, що професор Поль Дроп зараз спуститься до нього, вона кинула на щасливця швидкий погляд, якого було досить, аби запам'ятати його зовнішність.

А в нього, до речі, була неординарна постать і голова, на яку важко було не звернути уваги, — з рідким волоссям на маківці й сивиною на скронях, вона зграбно сиділа на широких плечах. Чисто виголене обличчя вирізнялось вольовим підборіддям і гострим поглядом темних очей з-під густих брів.

Одягнутий він був зі смаком, без крикливої елегантності, пристойно й вишукано.

Шанобливо вклонившись, він подякував мадемуазель Данієль, а потім, наче уникаючи настирливих запитань, поринув у читання проспекта, який навмання взяв зі столу, вдаючи, що він його дуже зацікавив.

Данієль вийшла з приймальні й по дорозі в корпус А, де вона збиралася провідати старого Келдермана, мовила сама до себе, міркуючи про таємничого відвідувача:

— В цього чоловіка гарні манери, він не базіка, — і додала подумки: «Мабуть, це батько пацієнтки… Хіба ж не він її тоді привіз?»

А тим часом до приймальні зайшов доктор Дроп, і відвідувач відірвався від проспекта. Вони привіталися, й добродій запитав майже незворушним тоном, у якому все ж таки відчувалася тривога:

— Що скажете, пане професор, про стан нашої бідолашки? Скоро я зможу її побачити?

— За два чи три дні, пане. Не раніше. Їй потрібен цілковитий спокій, як для тіла, так і для душі. Я прирік її тіло на нерухомість і хотів би, щоб те саме було з її мозком.

— Я додержуватимуся ваших приписів, пане професор, хоч як би мені хотілося потиснути руки бідолашної дитини і самому впевнитися, що вона повертається до життя.

Але професор був невблаганний.

— Пильнуйте моїх настанов, усе це для блага мадемуазель Елен. Відвідувач зробив ще одну спробу:

— Може, вона захоче спершу побачити іншу людину, тож у цьому випадку, я був би вам дуже вдячний, якби ви призначили не тільки день, а й годину, коли б наша дівчинка могла прийняти її без шкоди для свого здоров'я… Людина, яка прийде на це побачення, не в змозі перенести хоча б однієї втраченої миті чи відкласти свій прихід, як тільки ви дозволите побачити Елен.

Професор Дроп усміхнувся.

— Я зрозумів вас з півслова й здогадуюся про бажання пана Жерома Фандора побачитися…

Тут він затнувся, бо його співрозмовник, який приголомшено розглядав його, аж підскочив.

— Що ви кажете, пане професор?

Поль Дроп збентежився.

— Я перепрошую, в мене вихопилося це ім'я… А що вже так сталося, то краще буде признатися вам: мені відомо, хто ця таємнича пацієнтка, яку ви привезли до мене. Кількох фраз, які вона вимовила марячи, було досить для мене, аби все збагнути. Я не розголошую професійну таємницю, коли кажу вам, що мені відомо: Елен є не хто інша, як нещасна дочка найжахливішого й найзловіснішого з лиходіїв, яких тільки носила земля… Я знаю, що мова йде про дочку Фантомаса, і що юнак, який тоді, ні живий ні мертвий, привіз її разом з вами, не хто інший, як Жером Фандор.

Співрозмовник професора ніяково осміхнувся.

— В усякому випадку, пане професор, я надіюся, що ви збережете інкогніто нашої любої страдниці, щоб їй не треба було остерігатись якоїсь нетактовності…

Професор запротестував:

— Лікар, добродію, як і священик, уміє мовчати, коли йому довіряють таємницю. — І повів далі: — Зауважте, що вже втретє я маю честь зустрічатися з вами і що, зі скромності, я утримався від найменших виявів пошани й захоплення, які я відчуваю до людей, котрим притаманна ваша відвага, воля й мужність. Я так і не висловив вам своєї поваги й симпатії, пане Жюв.

Справді, це був Жюв. Він примирився з тим, що його викрито, і простяг руку професорові.

— Вибачте, що я зразу не відкрив вам наші справжні імена; без сумніву, нам не треба було приховувати їх від вас, але я хотів якомога довше зберегти інкогніто в інтересах Елен, а також, аби вас не тривожило, що ви піклуєтеся про дочку Фантомаса чи принаймні, ту, кого вважають його дочкою, щоб не накликати на вас помсти Генія злочинів.

Професор Дроп гордовито струснув головою.

— Добродію, мені нічого боятися Фантомаса, особливо, коли я під захистом інспектора Жюва.

Вони ще раз потиснули один одному руки.

Жюв аж сяяв від радості, довідавшись, що Елен почуває себе краще. Професор, відчуваючи себе вільніше після того, як признався Жюву, що впізнав його, розповів поліцейському комісарові, як він вправляв перелом.

— Це трохи не за моїм фахом — лікування переломів, та я можу вас запевнити, що операція, проведена, до речі, в поганих умовах, перевершила всякі сподівання. Наречена Жерома Фандора, вийшовши з клініки, збереже елегантну і проворну ходу, так само як і струнку поставу, яку вона, певно, мала перед тією жахливою пригодою, що про неї ви мені розповіли.

Жюв був до глибини душі розчулений і щиро вірив у все те, що йому казав професор Поль Дроп. А хоч той, узагалі, виявляв аж надто велику скромність, Жюв знав, що коли хірурга й критикували за його особисте життя, проте всі одностайно погоджувалися, що він справжній авторитет у лікуванні травм і зокрема переломів таза.

Заспокоєний поліцейський поспішив розпрощатися з лікарем; він мав ще зустрітися з Фандором, якому, певна річ, нетерпеливиться почути новини, але Поль Дроп заступив йому дорогу.

— Можна вас на хвилину? — спитав він. — Я хотів би поговорити з вами конфіденційно.

Комісар здригнувся.

— Та що ви! — вигукнув він. — Невже ви приховали від мене щось про здоров'я Елен?

Як багато хто, Жюв побоювався почути відому професорову фразу: «Операція була проведена блискуче, але я не знаю, чи медицина зможе поставити