Читати книгу - "Погоня за вівцею, Муракамі Харукі"

Жодних слідів подружки. Зникли її дорожня сумка і куртка на пташиному пуху. Не було й альпіністських черевиків у сінях. Безсумнівно, вона пішла. Я обшукав усі місця, де вона могла залишити записку. Ніде записки не було. Судячи з того, скільки часу я спав, вона, напевне, вже спускається дорогою з гір.

Те, що вона зникла, ніяк не вкладалося мені в голову. Спросоння голова отупіла, та навіть якби вона була ясна, все одно суть навколишніх подій вже давно вийшла за межі мого розуміння. Коротко кажучи, мені нічого не залишалося, як піддатися потоку обставин.

Сидячи в задумі на дивані, я раптом відчув страшний голод. Чогось подібного у своєму житті я не зазнавав.

У кухні я спустився сходами у продуктовий погріб і відкоркував пляшку червоного вина. Занадто холодного, але приємного на смак. Я повернувся з погреба в кухню, нарізав хліба, начистив яблук. Поки розігрівалося тушковане м'ясо, я випив три склянки вина.

Коли м'ясо розігрілося, я поставив їжу і вино на стіл у вітальні й під "Зраду" в оркестровому виконанні Персі Фейса почав їсти. Скінчивши вечерю, я допив рештки кави і взявся розкладати пасьянс картами, знайденими на поличці каміну. Винайдена в Англії у дев'ятнадцятому столітті, ця гра тимчасово здобула популярність, але через свою надмірну хитромудрість дуже швидко вийшла з моди. За підрахунками одного математика, в середньому одноразовий успіх випадає на двісті п'ятдесят тисяч спроб. Я спробував тричі і, ясна річ, безуспішно. Потім, прибравши зі столу карти і посуд, я вирішив допити залишки вина у пляшці.

За вікнами висіла нічна темрява. Я зачинив віконниці і, влягшись на дивані, прослухав кілька старих тріскотливих платівок.

Чи повернеться Пацюк?

Може, й повернеться. Бо навіщо ж тоді запасатися харчами і паливом на всю зиму?

Однак це лише моє припущення. Можливо, що Пацюкові обридло сидіти в горах, і він спустився до міста або десь обзавівся дівчиною і вирішив жити, як усі смертні. І таке зовсім не виключалося.

Якщо ж це так, то моє становище незавидне. Ні вівці, ні Пацюка не знайдено. Скінчиться місячний строк — і виявиться, що той чоловік у чорному костюмі затягнув мене у справжні "Сутінки богів"[27]. Він зробить це, навіть не розуміючи навіщо. Така вже він людина.

Половина відведеного мені строку саме зараз минала. Другий тиждень жовтня — це пора, коли життя у місті найбільш схоже на міське. Якби всього цього не сталося, я, напевне, сидів би зараз в якомусь барі й, запиваючи віскі, вминав би омлет. Чудова година чудової пори року: за вікном надвечірні сутінки після дощу, у склянці на масивному дерев'яному прилавку вилискують скалки льоду, а час тече повільно, як річка на рівнині.

Поки я віддавався таким роздумам, мені почало здаватися, що в цьому світі є ще один я, і саме зараз в якомусь барі він задоволено попиває віскі. Що довше я про це думав, то щораз більше інший я здавався реальнішим, аж поки нарешті справжній я не перестав існувати.

Я трусонув головою і прогнав від себе ману.

За вікном стиха все ще перегукувалися нічні птахи.

Я піднявся на другий поверх і в одній маленькій кімнатці, якою не користувався Пацюк, улаштувався на нічліг. Ретельно складені матрац, простирадло й ковдру я знайшов у стінній шафі.

Меблі в моїй кімнаті виявилися такими ж, як у спальні Пацюка. Тумбочка біля ліжка, стіл, комод і торшер. Меблі старомодні, але міцні, виготовлені винятково з урахуванням їхнього практичного використання. Без жодної зайвої деталі.

З ліжка під вікном видніло пасовище. Дощ перестав падати, подекуди між густими хмарами з'явилися прогалини, а з них раз по раз визирав чарівний півмісяць і виривав з темряви навколишній краєвид. Здавалося, ніби прожектор висвічував дно глибокого моря.

Не роздягнувшись, я заліз у ліжко і довго дивився, як з'являлось і зникало у вікні пасовище. Незабаром на цю картину наклалася інша: я уявив собі, як самотня подружка, минає небезпечний поворот і спускається з гір. Коли й це зникло, мені примарилася овеча отара і Пацюк, зайнятий її фотографуванням. Однак за той час, поки місяць ховався і виринав з-за хмар, розтануло й таке видиво.

Після того під світлом торшера я взявся читати "Пригоди Шерлока Холмса".

6. Знахідка в гаражі. Роздуми посеред пасовища

Зграйка невідомих мені птахів, обсівши дерево сіінокі перед вхідними дверима будинку, немов прикраси на Різдвяній ялинці, щебетали з усієї сили. У промінні ранкового сонця навколишній світ виблискував вологою.

У старомодному, милому моєму серцю тостері я підсмажив хліб, на сковорідці — окату яєчню і випив дві склянки виноградного соку, знайденого в холодильнику. Без подружки я почувався самотнім, та мені здалося, що навіть те, що я можу відчувати самотність, уже давало мені надію на порятунок. Самотність — зовсім непогане почуття. Чимось схоже на затихле дерево, з якого спурхнули пташки.

Я вимив тарілку, зішкріб прилиплий до раковини яєчний жовток і цілих п'ять хвилин чистив зуби. Потім, після довгого вагання, поголився. На умивальнику я знайшов новісінький крем для гоління, станок "Жилет", зубну щітку з пастою, туалетне мило, лосьйон для шкіри та одеколон. Поряд на поличці лежав десяток дбайливо складених рушників різного кольору. Все було зроблено з акуратністю, властивою Пацюкові. На дзеркалі й на раковині не було жодної плямочки.

Щось подібне спостерігалося в туалеті та ванній кімнаті. Шви між кахельними плитками аж блищали — хтось відполірував їх до білого старою зубною щіткою і пральним порошком. З коробки ароматичних речовин у туалеті ширився запах джина з лимонадом, який подають в якому-небудь першокласному барі.

Я вийшов з туалету, сів на диван у вітальні і закурив першу ранкову сигарету. В рюкзаку лишилося три пачки "Ларку". Оце й усе. Коли вони скінчаться, нічого не залишиться, як кинути куріння. За такими думками я скурив ще одну сигарету. Вранішнє світло приємно радувало очі, сидіння на дивані здавалося розкішшю. Я незчувся, як минула година. Годинник розмірено вибив дев'яту.

І саме тоді я начебто здогадався, чому Пацюк наводив ідеальний порядок дома, відполіровував до білого кахель у туалеті, прасував сорочки і голився, не сподіваючись на зустріч з кимсь. Якщо в такому місці постійно не рухатися, то пропаде нормальне відчуття часу.

Я підвівся з дивана і, схрестивши руки на грудях, обійшов усю кімнату в пошуках хоч якогось заняття, але поки що ні до чого не додумався. Все, що вимагало прибирання, прибрав Пацюк. Навіть висока стеля була очищена від сажі.

"Ну, гаразд, — сказав я собі. — Найближчим часом щось придумаю".

А тим часом вирішив прогулятися навколо будинку. Погода видалася чудова. По небу, наче прочесаному щіткою, плило кілька продовгуватих білястих хмар, звідусіль линув пташиний щебет.

За будинком я помітив великий гараж. На землі перед двійчастими воротами лежав недокурок сигарети "Севен Старз". Цього разу він виявився порівняно старим: папір розлізся і назовні виступив фільтр. Я пригадав, що в будинку була одна-однісінька попільничка. Стара, без жодних слідів користування впродовж тривалого часу. Пацюк не курив. Я покачав недокурок на долоні й кинув його на попереднє місце.

Відсунувши важкий засув, я відчинив ворота гаража — всередині було просторо, сонячне світло, що проникало крізь щілини в дощаних стінах, вимальовувало на чорній долівці кілька чітких паралельних смужок. Пахло землею і бензином.

У гаражі стояв старий джип — "Тойота Лендкрузер". Ні на його корпусі, ні на шинах не було жодної грудочки болота. Бензину — майже повний бак. Я обмацав рукою там, де Пацюк звичайно ховав ключі від автомашини. Як я і сподівався, вони виявилися на місці. Я вставив ключ запалення, крутонув його — і двигун умить відгукнувся приємним гуркотом. Як завжди, Пацюк і цього разу показав себе здібним майстром… Я вимкнув двигун, поклав ключ на своє місце і, не встаючи з сидіння водія, оглянувся. Всередині автомобіля я не помітив нічого особливого. Лише карту автомобільних доріг, рушник і півплитки шоколаду. На задньому сидінні валявся моток дроту й величезні обценьки. Взагалі, як це не дивно для автомобіля Пацюка, задня частина салону була засмічена. Я відчинив задні двері, згріб рукою сміття з крісла і підніс його до світла, що пробивалося крізь дірку в дошці. Воно скидалося на жмутик чи то набивки, насмиканої з подушечки, чи то овечої вовни. Я добув салфетку, загорнув у неї сміття і заховав у нагрудну кишеню.

Я ніяк не міг зрозуміти, чому Пацюк не скористався автомобілем. Те, що джип стоїть у гаражі, означало одне з двох: або він спустився з гір пішки, або взагалі нікуди не спускався. Однак, хоч трісни, в жодному випадку я не бачив здорового глузду. Ще три дні тому Пацюк міг спокійно проїхати гірською дорогою під кручею, але важко повірити, що, кинувши напризволяще свою оселю, він вештається по цьому плоскогір'ю і ночує під відкритим небом.

Відмовившись від спроб що-небудь зрозуміти, я замкнув гараж і подався на пасовище. Хоч скільки суши собі голову, а з беззмістовної ситуації не дійдеш до змістовного висновку.

Сонце підбивалося щораз вище, і над пасовищем почала підніматися пара. В її серпанку далекі гори тьмяніли і втрачали обриси. По всій рівнині розпливався запах трави.

По мокрій траві я дійшов до середини пасовища. І саме там побачив стару зужиту автомобільну шину. Гума зовсім вицвіла і потріскала. Я сів на неї й оглянувся навколо. Будинок, з якого я сюди прийшов, здавався білою скелею, що випинається на морському березі.

Сидячи на старій автомобільній шині один-однісінький серед пасовища, я пригадав змагання з плавання на далекі відстані між островами, в яких у дитинстві я часто брав участь. Пропливши майже половину дистанції, я зупинявся і, тримаючись на плаву, оглядав навколишній краєвид. Відчуття завжди було незвичне. Здавалося дивним, що перебуваю на однаковій віддалі від двох клаптів землі, що десь там далеко і зараз люди зайняті своїми буденними справами. Та найбільшою дивовижею було те, що у своїй діяльності суспільство легко обходилося без мене.

Після п'ятнадцяти хвилин роздуму на автомобільній шині я повернувся до будинку і, вмостившись на дивані у вітальні, читав далі "Пригоди Шерлока Холмса".

О другій прийшов Чоловік-Вівця.

7.