Читати книгу - "Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер"

однаково мислили в категоріях єврейської «проблеми» і бачили її розв’язання в переселенні євреїв на якісь далекі землі, та поки німці шукали в поляках союзника на сході, Німеччина могла уявити собі угоду про виселення східноєвропейських євреїв за допомоги й інфраструктурній підтримці Польщі. Але союз із Польщею не склався, так само як спільний німецько-польський план щодо євреїв. Наступники Пілсудського продовжували його лінію: рівновіддаленість від Берліна й Москви, двосторонні договори з обома країнами про ненапад, але жодного союзу з ними. 26 січня 1939 року у Варшаві поляки знову відмовили міністру закордонних справ Німеччини Йоахіму фону Рібентропу, цього разу востаннє. За п’ять років німці так і не переконали поляків, що в їхніх інтересах вести наступальну війну за радянську територію, віддавши натомість німцям частину Польщі й ставши їхніми союзниками. Це означало, що німці вестимуть війну не спільно з Польщею, а проти Польщі — і проти польських євреїв[220].

Мадагаскарський план не забули, але скидається на те, що його заступив у свідомості Гітлера намір влаштувати єврейську резервацію на території завойованої Польщі. Якщо Польща не співпрацюватиме з Німеччиною у веденні війни та депортаціях євреїв, то сама стане колонією, в якій зберуть інших європейських євреїв напередодні остаточної висилки. Щойно Рібентроп повернувся з Варшави і Гітлер зрозумів, що перша війна почнеться проти Польщі, він виголосив важливу промову на єврейську тему. 30 січня 1939 року Гітлер пообіцяв у німецькому парламенті, що знищить євреїв, якщо вони втягнуть Німеччину у ще одну світову війну: «Я хочу сьогодні ще раз стати пророком: якщо міжнародне фінансове єврейство в Європі й поза континентом ще раз втягне народи світу у світову війну, то результатом стане не більшовизація планети і перемога єврейства, а знищення єврейської раси в Європі». На момент цієї промови Гітлера 98 відсотків євреїв Європи жили поза межами Німеччини, більшість у Польщі та західних областях СРСР. Як їх буде знищено, залишалося незрозумілим; але війна стане першим кроком до цього[221].

На початок 1939 року Гітлер підійшов до поворотного пункту: зовнішня політика збирання німецьких земель була успішною в Чехословаччині й Австрії, а спроби залучити Польщу до війни на сході провалилася. Гітлер переозброїв Німеччину і максимально розширив її кордони, не вдаючись до війни. Аншлюс Австрії приніс Німеччині 6 мільйонів нових громадян і чималі валютні резерви. Мюнхенська угода принесла Гітлеру не лише 3 мільйони громадян, а й частину військово-промислового комплексу Чехословаччини, можливо, найкращого в тогочасному світі. У березні 1939 року Гітлер знищив Чехословаччину як незалежну державу і зруйнував останні ілюзії, що його цілі обмежуються етнічними німцями. Чехословацькі землі стали «протекторатом» Райху, а формально незалежна Словаччина перетворилася на маріонеткову державу нацистів. 21 березня німці спробували нав’язати Польщі принизливу угоду, але знову безуспішно. 25 березня Гітлер віддав вермахту наказ готуватися до вторгнення в Польщу[222].

В міру зміцнення влади Гітлера мінялася політика Сталіна. Слабкість народних фронтів у боротьбі з фашизмом була очевидна. Мюнхен означав смерть чехословацької демократії, дружньо налаштованої до СРСР, а в березні 1939 року припинила своє існування і сама чехословацька держава. Реакціонер Франциско Франко у квітні 1939 року переміг у громадянській війні в Іспанії. Уряд Народного фронту у Франції вже впав. Стосунки Москви з європейськими державами зводитимуться до військових і дипломатичних контактів, адже Сталіну бракувало політичних важелів, щоб упливати на їхні позиції зсередини.

Навесні 1939 року Сталін зробив несподіваний крок назустріч Гітлеру, найбільшому ідеологічному ворогу. Гітлер клявся, що жодного миру з юдео-комуністами не буде; нацистська пропаганда називала наркома закордонних справ СРСР Максима Литвинова Фінкельштейном. Литвонов справді був євреєм, його брат навіть рабином. Сталін зробив реверанс Гітлеру, 3 березня 1939 року звільнивши Литвинова. Посаду наркома обійняв найближчий соратник Сталіна росіянин Молотов. Крок назустріч Гітлеру був не такий дивний, як може здаватися. Сталінська ідеологія відповідала на всі свої ж питання. Одного червневого дня 1934 року Народний фронт перетворив соціал-демократів із «соціал-фашистів» на союзників. Якщо соціал-фашисти можуть бути друзями Радянського Союзу, то чому не можуть бути фашисти? Фашизм, зрештою, це всього-на-всього деформація капіталізму; а Радянський Союз мав добрі стосунки з капіталістичною Німеччиною у 1922–1933 роках[223].

Із суто політичного погляду зближення з Німеччиною мало певну логіку. Альтернативний курс — союз із Великою Британією і Францією — обіцяв небагато. Лондон і Париж у березні 1939 року в надії стримати німців дали Польщі гарантії безпеки, а відтак намагалися залучити Радянський Союз до оборонної коаліції. Але Сталін добре розумів, що Лондон і Париж навряд чи прийдуть на допомогу Східній Європі, якщо Гітлер нападе на Польщу або СРСР. Розумнішим здавалося домовитися з німцями, а потім спостерігати, як капіталістичні держави воюють у Західній Європі. Сталінський план полягав у тому, щоб «знищити ворогів їхніми ж руками і зберігати сили до кінця війни»[224].

Сталін пізніше казав, що вони з Гітлером мали «спільне бажання позбавитися старих балансирів». У серпні 1939 року Гітлер відповів на жест Сталіна. Гітлер хотів, щоб війна почалася того ж року. Стосовно можливих союзників він мав значно більшу свободу маневру, ніж у виборі часу. Якщо поляки не долучаться до війни з Радянським Союзом, то, можливо, радянська влада долучиться до війни з Польщею. З погляду Гітлера, угода з Москвою завадить ізоляції Німеччини, якщо британці й французи все ж оголосять їй війну після початку німецьких бойових дій у Польщі. 20 серпня 1939 року Гітлер надіслав Сталіну особистого листа, в якому просив прийняти Рібентропа не пізніше 23-го числа. Рібентроп вирушив у Москву; як завважили Орвел і Кестлер, летовище столиці батьківщини соціалізму з цієї нагоди було прикрашене свастиками. Це був знак того, що Радянський Союз вже не є державою ідеології, Кестлер був такий шокований, що порвав із комунізмом[225].

Два режими одразу знайшли точку дотику у взаємному бажанні знищити Польщу. Щойно Гітлер утратив надії залучити Польщу до боротьби з Радянським Союзом, як нацистську і радянську риторику стосовно цієї країни стало важко розрізнити. Гітлер вважав Польщу «штучним витвором» Версальського договору, а Молотов — «державою-виродком». Формально документ, підписаний у Москві 23 серпня 1939 року, являв собою лише договір про ненапад. Насправді, Молотов і Рібентроп супроводили його секретним протоколом, у якому розподіляли між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом сфери впливу в Східній Європі: території все ще незалежних Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі та Румунії. Іронія полягала в тому, що Сталін зовсім недавно виправдовував убивство