Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Я знаю, — киває він, і наблизившись до мене, накриває мою руку долонею. — Дозволь мені тобі допомогти, якщо ти переїжджаєш до сестри, значить тобі нема де жити, а що після розлучення, твій чоловік тобі нічого не залишив?

Як тут поясниш усю ситуацію? Багато хто подумає, що я з'їхала з глузду, варто було красиво та ефектно піти з життя колишнього, відхопивши собі половину його майна і бізнесу, але люди не зрозуміють, що в момент мого відходу, мені нічого від нього не хотілося. Хоч Андрій і сам був не проти, щоб я вела безбідне життя до кінця днів.

— Я нічого не взяла, окрім автомобіля. Це складно і не намагайся аналізувати, мені нічого від нього не потрібно було, — здається, я сказала все це твердо і навіть можу сама собою пишатися, аби було чим.

— Вибач за питання, а він батько твоєї дитини? — з серйозним обличчям запитує Олександр і я у відповідь кивнула. — Йому що, все одно як житиме його дитина?

— Він не знає, що я вагітна. Це довга історія, не думаю, що тобі цікаво та й розповідати особливо не хочеться. Все добре, у мене є я і мій малюк, у нас все чудово, — гладжу свій живіт і посміхаюся, бо я й справді вірю, що все має бути добре, інакше й бути не може.

Всі ці питання з грошима, звичайно, мають місце, і я поважаю думку своєї сестри чи когось ще, але в мене все вийде. Тому я вдала серйозний вигляд і вирішила сказати цьому чоловікові, як бачу ситуацію:

— Я зможу сама собі заробити на майбутнє, поки не народилася моя дочка, у мене є час щось придумати, і почати, власне, працювати. Нехай комусь мої думки здадуться наївними, але ніхто не розуміє, як сильно я хотіла цю дитину і тепер піду на все, аби дати їй життя. За всі ті рази, що я плакала і страждала, за той біль, який мені завдав мій чоловік – прийшла вона. Маленька дівчинка, якій все одно, скільки у мене грошей. У мене були гроші, були всі умови для шикарного життя, але, мабуть, це все було не те, а зараз я сиджу їм пончики на п'ятому місяці вагітності, що може бути краще?

Олександр дивиться на мене непроникним поглядом і щось крутить собі на вус. Він різко став серйозним і здається, навіть похолоднішало, але, по суті, жоден м'яз не здригнувся на його обличчі. Ось це витримка, іноді я захоплювалася своїм чоловіком за таку якість, але швидко відкинула убік ці думки, щоб не порівнювати їх двох.

— Послухай, робота в тебе буде тут, у цьому місті, я особисто подбаю про це, і завтра ж знайду тобі квартиру, щоб тобі було в ній комфортно, після пологів. Вважай це як оплачуване житло кампанією, де ти працюєш. Ти станеш штатним фотографом, і підеш офіційно в декрет, щоб отримувати гроші й надалі, а коли зможеш продовжувати фотографувати – легко повернешся на своє місце. Якщо тобі знадобиться моя допомога, у закупівлі товарів для малюків, походом до лікаря, навіть якщо тобі серед ночі захочеться ананас, ти можеш дзвонити мені й не соромитися.

Я втрачаю дар мови. Абсолютно чужа мені людина, з якою ми бачилися кілька разів у житті, пропонує такий спектр послуг, що навіть відповісти щось складно.

— Навіщо? – приходжу до тями й ставлю це питання. – Навіщо ти мені допомагаєш? Ми з тобою навіть не друзі, це трохи дивно.

І це справді дивно, може він маніяк якийсь, і я ще за своєю наївністю нарвусь на неприємності?

— Ти звичайно ж не повіриш у щирість моїх намірів, і не повіриш також, що ти й справді мені подобаєшся, як жінка, тому відповім, що хочу бути твоїм другом, — на духу, без соромів відповідає він. – Тим більше, що такими цінними кадрами не розкидаються.

– Конкуренція зараз величезна, – стою на своєму. — Я не фізик—ядерник, а просто фотограф.

— Можливо, але мені хочеться тобі допомогти, і хочеться з тобою спілкуватися й надалі, тож не бачу проблем. А щодо того, що ми з тобою мало знайомі – надолужмо? Що ти робиш сьогодні ввечері?

— Сашо, вибач, може я дала тобі хибну надію, але саме зараз мені важко повірити, що я тобі цікава, як жінка. Це абсурд.

— Мало того, що ти принижуєш себе як професіонала, то ти ще недооцінюєш себе, як жінку. Так, зізнаюся, твоя вагітність для мене як сніг на голову, з урахуванням того, що я кілька разів до тебе підкочував, особливо коли ти розлучилася, а ти наполегливо вдавала, що тобі все одно. Але не бачу нічого поганого в тому, щоб просто почати як друзі, а там буде видно.

Він підморгнув мені, а я все одно насторожено сприймаю його слова.

— Що ти втрачаєш, зрештою? Якщо в якийсь момент зрозумієш, що не хочеш цього, ти завжди можеш повернутися до сестри, Олесю. Я ні до чого тебе не примушую, мені просто здається, що я тобі потрібен і готовий допомогти. Це неправильно залишати тебе одну у твоєму становищі. Сестра — це чудово, але про тебе нема кому подбати. Вибач, але це помітно.