Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохаю. Цілую. Твій дах" автора Марина Комарова. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 86
Перейти на сторінку:

...Через деякий час, спасибі міцному організму та вродженій здатності дуже швидко приходити в себе в екстрених ситуаціях, я стояла біля дверей, одягнена, нафарбована і навіть зосереджена. Сильно з макіяжем старатися, правда, не стала. Щиро сподіваюся, що вечір зіграє на руку. Бо давно відомо: чим менше світла, тим гарніше жінка.

- Ех, дурницю продають, - тихенько хихикаючи в кулачок, прошепотіла Сашка. - Навіть такий горобець, як ти, швидко хміль прогнав.

- Горобець міцний духом, - шикнула я, поправляючи червоний шарф. - І взагалі... не збивай мене з ділового настрою.

- А раптом спокушати буде?

- Добре було б, але сумнівно.

Знову задзвонив телефон.

- Віталіно Сергіївно, ви готові? - поцікавився Руслан оксамитовим баритоном, варто було тільки мені прийняти виклик.

- Спускаюся, - коротко відповіла я.

Готова. У дошку. Чекай на мене, красунчику!

***

Заклад, слава богу, виявилося не пафосним, але цілком пристойним. Втім, навряд чи шеф б повів в якусь третьосортну забігайлівку. І кава пахла дуже гарно. Я замовила собі з корицею, кардамоном та гвоздикою. Обожнюю, коли в відмінно звареній каві маса спецій. Це перетворює її в воістину неземний напій. І зуб даю, що так само, як на Олімпі куштували амброзію, де-небудь в Африці чорношкірі божества смакували горняточко кави з кров'ю своїх смертних.

Справедливості заради треба відзначити: Руслан був у тому ж одязі, що і з ранку. Значить, і правда працював не покладаючи рук. Що ж, похвально. Аби насильно не змушував своїх підлеглих робити те ж саме. Ні, я нічого не маю проти термінового замовлення і готова, коли потрібно, працювати понад графіка. Однак без потреби... Ну, тут і пояснювати не варто.

- Скажіть, Віталіно, - сказав Руслан, склавши руки замком і уважно дивлячись на мене, - що ви збираєтеся робити з негадано впавшим... подарунком долі?

- А що ви пропонуєте? - в лоб запитала я, використавши дуже зручний практичний спосіб: не відповідай опонентові, поки він не відповів тобі.

У Руслана на роздуми було цілих п'ять хвилин, бо підійшов офіціант. Поставив переді мною кавник і фарфорову білу чашечку, а біля Руслана - чашку еспресо і високу склянку з водою.

- Складно щось пропонувати, поки я не знаю ваших планів, - незворушно відповів він. - Віталіна... нічого, що не по батькові?

Нічого, скажіть спасибі, що ви - особа при владі, тому я тільки посміюся і кивну. Не більше.

Руслан, мабуть, запідозрив щось недобре, але виду не подав. Тільки обережно уточнив:

- Так що?

- Використовувати за призначенням, - щиро відповіла я. - Розумієте, кожна людина повинна десь жити. А я все ж дівчина приїжджаючи, тому квартира потрібна. І тут прямо як на замовлення.

Він мало не захлинувся. Ну да, само собою, я не замовляла житло, що входить в топ найдорожчих квартир столиці. Я, звичайно, мрійниця, але стільки не палю.

- Цікаво, - коротко прокоментував Руслан.

- А ви? - поцікавилася я, роблячи ковток кави і уважно розглядав Скрипку.

М-да, шкода, що він перейшов з категорії «брат начальниці» в категорію «начальник». Так би у мене було хоч якесь виправдання, що не змогла противитися жіночому началу і таки почала спокушати чоловіче в особі Скрипки. Однак... на жаль. Зараз мені світить лише цнотливість і лагідний погляд в підлогу. Та й спідниця бажано теж в підлогу. Бо хоч він і начальник, а погляди часом кидає, як у нормального чоловіка.

- Жити, - спокійно відповів Руслан і тут же перейшов до справи: - Віто, у мене до вас пропозиція. Як ви дивитеся на те, щоб... скажімо, отримати пристойну суму і відмовитися від спадщини?

Нахаба. Ось просто нахаба. Хоча є, звичайно, раціональне зерно. Але дозвольте... коли б я був розумною дівчиною, я б відчула неприємності, або що ще зазвичай пов'язане з великими грошима і апартаментами, і неодмінно погодилася б на пропозицію. Однак в той вечір розумність нафарбувала губи і звалила на чоловічий стриптиз, залишивши мене в гордій самоті.

- Негативно, Руслане Віталійовичу. Або ви хочете натякнути, що ви мене принципово будете виживати?

Руслан впустив мініатюрну кавову ложечку. Дзвін вийшов такий, що я мимоволі здригнулася. Так, здається, переборщила. Чоловік хоч і розумний, але явно нічого поганого не мав на увазі. Або все ж мав на увазі?

- Ні, Віто, я не таке чудовисько, як би вам хотілося, - іронічно відповів він. - Але, як бачите, намагаюся влаштувати ваше життя. Подалі від начальства - ближче до кухні.

- Ближче до кухні я оселю Віталіка, - ні краплі не розгубилася я. - Він цю справу дуже поважає, знаєте. Та й навіщо катувати чоловіка, коли можна дати і відразу?

Думки Руслана крупним планом відбивалися на високому лобі. І як я не намагалася побачити хоч одну пристойну, ні чорта не виходило. А даремно. Віталік дуже не любить, коли йому не дають рибу відразу. А очікування прирівнюється до тортур, які супроводжується несамовитим виттям. Таким... буквально льодовим душу. Тому, якщо раптом Руслан надумає мені робити якісь гидоти, я нацькую на нього котика-мужененавістніка.

1 ... 39 40 41 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"