Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Женя знизав плечима, поділившись цим із нею. Обережно і коротко глянув у її бік, наче реакцію на розповідь перевіряв.

– Власне, ми розлучилися без якихось катаклізмів чи гучних судів. Не друзями, звісно, але ми ще у шлюбі ними перестали бути. Просто, як чужі люди, і все.

– Сумно, – Міла накрила долонею його руку.

А Женя хмикнув, перехопивши її своїми пальцями.

– Не знаю. Мені зараз не сумно. Я навіть дуже радий, що виявився цілком вільним, коли тебе зустрів, – він на секунду підніс її пальці до губ і поцілував.

Вона теж була рада цьому факту. І говорити про це здавалося зайвим, і так усі попередні дні про свої почуття твердила. Тому Міла просто притулилася чолом до його плеча. Щоб і обійняти Женю, але й не заважати вести машину.