Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Щось загубила?

- Вчорашній день! - Засмучено кинула Енн.

- Покликати Зура? Він нагадає, - сказав Лакур, відводячи очі вбік. …Ніколи вона ще не відчувала такої незручності та сорому перед братом.

- Ти знаєш, - видихнула вона, опускаючи руки.

- Хотів подивитися як ти і ... - Лакур трохи помовчав, підбираючи слова, - Він знову взявся за своє?

Енн мовчки кивнула, закусивши губу.

- Він ще підлітком перестав сприймати тебе, як свою сестру. Зур вибрав тебе, як свою жінку. Хоча хіба буває щось спільне між химерами та людьми? І він вже не відпустить тебе, Енн. Зупинити його може лише смерть. Але якщо ти захочеш - ми можемо завадити йому і все-таки змусити його дати тобі спокій.

- Не лізьте, буде тільки гірше, сам можеш собі уявити. Тоді наша сім'я вже перестане існувати, а я цього не хочу!

- Тоді якщо так, може, тобі краще бути з Зуром, - зітхаючи, промовив Лакур, сідаючи поруч. - Перестанеш згадувати солдата та звати його уві сні. З Ілаєм у тебе нічого і ніколи не вийде.

Нервово схлипнувши, Енн пригнічено похитала головою:

- Мені так важко, Лакуре, так важко, що іноді хочеться померти!

У його добрих очах світилося розуміння та співчуття, від чого їй ще більше захотілося розплакатися у нього на плечі.

- Ця необхідність вибору мене вбиває. Напевно, я слабовільна ідіотка, раз не можу зрозуміти, що зі мною коїться і куди мені треба йти! Я хочу тобі розповісти. Мені треба це комусь вилити, а крім тебе моє марення слухати більше нема кому.

- Ну чому, є ще Сеярін, якого не просканує Зур, ось йому дуже зручно довіряти свої таємниці. Та не дивись на мене так, я жартую! Викладай братові, що ти ще наробила, поки Зур стоїть на вахті.

 - Коли я мало не загинула на мертвій планеті, знаєш, хто насправді мене відшукав? Хто привіз моє непритомне тіло на «Азимут»? - Схвильовано заговорила Енн. – Це був Ілай! Він зафіксував моє місцезнаходження та відчув, що щось не так. Він врятував мене! І не відходив від мене, доки не з'явився конвой. Його звинуватили у непокорі та зв'язку з піратами. Ілаю загрожує військовий трибунал! … Через мене. Це було нестерпно, дивитися як його ведуть… ніби душу з мене вирвали. І найгірше те, що пропав веб-флеш! Я точно пам'ятаю, що він був, коли Зур привіз мене на корабель. Нехай ми не можемо бути разом, але так я хоча б могла знати, де він, а тепер…. Думаю, веб-флеш узяв Зур.

- Ох, Енн! І чому тебе понесло на цю небезпечну трасу? Сподіватися бути з солдатом – все одно, що йти мінним полем, це дорога в нікуди. Ви абсолютно два різні полюси, хоч і однієї раси. Я не сперечаюся, може він дійсно чудовий хлопець, але всім нам і йому, у тому числі буде краще, якщо ви більше не зустрінетеся. Добре, що пропав веб-флеш, менше думатимеш, швидше забудеш! Якщо бажаєш йому добра – залиш його! Інакше його вб'є або Зур, або імперці.

- Легко сказати, - зітхнула вона, - іноді я заздрю ​​Тіару.

…

Наступної доби «бронтозавр» опустився на одну з планет сузір'я Павука. Сузір'я справді нагадувало собою цю комаху – по центру була велика зірка, а шість маленьких знаходилися від неї на рівновіддаленій відстані, як лапки павука. Пірати приземлилися на одну з таких «лапок» – планету Чага. Ще один факт, чому до цього сузір'я прикріпилася така назва – всі ці планети кишіли комахами, особливо павуками. Старі непролазні нетрі диких джунглів були обплутані павутинням. Говорили, що якщо заснути під одним з дерев, то вранці можеш прокинутися загорнутим у кокон павутиння. Воно було скрізь. Щоб пройти вперед, доводилося прокладати собі шлях, розриваючи ці застиглі нитки. Тому під пологом павутиння живилися вічні сутінки, вогкість та шарудіння членистоногих, що тулилися на кволих рослинах та гнилих гілках. Населення цих планет було нечисленним і майже вимерлим. Здебільшого, це були відсталі від цивілізації племена аборигенів, які сповідували давню культуру – дан, поклоняючись духам підземного світу. Невисокі, смагляві, щуплі наче підлітки чагарці безшумно рухалися, розчиняючись у павутинні.

Енн спостерігала з-за рогу, як їхній корабель покидали моторошні скрючені ченці, з жахом згадуючи їхні пророцтва.

- Від когось ховаєшся? – промовив за її спиною голос Зура.

- Від цих психотроників. Минулого разу вони наобіцяли мені стільки жахів, що добавки після цього не хочеться, - стримано відповіла Енн, не обертаючись.

- Я відправив Мака та Лакура привести місцевих знахарів.

- І чим мене лікуватимуть ці гомеопати, павуками? Мені вже краще! – різко кинула вона.

- Ти помиляєшся, - якось двозначно озвався Зур, беручи її під лікоть. - Ходімо, прогуляємось.

Ступивши за борт, вони відразу відчули, як їхньої шкіри легенько торкнулося тепле та вологе повітря. Звиклі лише до механічних шумів корабля, природні звуки дивували та приводили в замішання. Спустилася ніч. Навколо пурхали майже казкові світляки, які ледве вміщалися на людську долоню, десь у траві навперебій тріщали ще якісь жителі фауни. Зур прокладав шлях, прориваючи попереду себе павутиння, намотуючи його собі на руку. Коли вони нарешті зупинилися, у нього в руках вже був цілий оберемок. Кинувши його на землю, він кивком запропонував Енн сісти поряд із ним.

- Про що ти зараз думаєш? – задумливо промовив він.

- Ні про що, - байдуже знизала плечима Енн, - я втомилася, не хочу ні про що думати. А що? Навіщо ми прийшли сюди?

- Поговорити про твої жахіття. Вони тебе більше не мучать? - Він зміряв її уважним поглядом, через що Енн одразу відчула себе дрібною частинкою під потужною лінзою мікроскопа. – І Ілай більше не сниться?

 - Хто? - Раптом охриплим голосом перепитала вона. - Зур, будь ласка! … Давай не говоритимемо про ті сни, я прошу тебе. Давай про щось інше! - Енн розуміла, що її тон видає її з головою, але останнім часом вона зовсім перестала контролювати себе поряд із ним.

- Про що ж тоді? - до його обличчя прилипла іронічна усмішка.