Читати книгу - "Відьмина служба підтримки, Юлія Богута"

Спогади швидко минали, аж доки не з'явилися головні. Ось, я зачинила двері «Тихого дому» і йшла у темряві. Ось, чиясь рука затиснула мені  рот.  Я знепритомніла і перед тим, як моя свідомість остаточно зникла, я помітила червоний перстень з гравіюванням — символом нескінченності.  На цьому все закінчилося. Не було ніяких доказів, зачіпок чи хоча б деталей зовнішності "колекціонера", про що я й сказала Алану. 

— Не засмучуйся так, Ело. Ми обов'язково знайдемо його і засадимо у в'язницю. Просто почекай трохи.

Мій погляд опустився з Алана на диван. Так, з часом ми знайдемо цього покидька, але ніхто не поверне мені витрачені нерви. Ніхто не поверне мені зниклого дивану чи базікаючий фонтан. Якщо я спробую їх знову оживити, вони можуть повернутися іншими істотами. Все, що мені залишалось — жити далі.