Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

ім'я покликав той, що його ніколи не бачив і не знав, здивувався і, впавши на коліна, поклонився отцеві-ясновидцю. Тоді зійшов на стовп до святого, коли звелів той, і припав йому до його чесних ніг. Той же, обнявши, цілував богонатхненного юнака і прорік йому, що пастирем словесних овець буде і багатьох порятує від мисленого вовка, й инше, що має бути з ним, передбачив і, благословивши його, відпустив. Теодосій же, благословенням преподобного укріпившись і молитви його святі як наставника і хранителя супроводжуючого маючи, дорогою, що лежала перед ним, пішов і досягнув святого града Єрусалима в Ювеналієве патріяршество. Усі ж ті місця обійшовши і в Святая Святих поклонившись, молився в собі, яке з двох життів почати: чи усамітнене є добрим, а чи з иншими, що рятуються. І вирішив на самоті безмовствувати: не навчився ще зовсім, що боротися з духами лукавства не є легко. Якщо ж відійти у світ воюючих, ніхто ж не є настільки нерозумний, щоб від початку воїнствування свого, недосвідченим ще і воїном ненавченим бувши, зразу кидати себе посеред тих, що рубаються. "І як я, — говорив до себе святий, — не навчивши ще руки свої на оборону і пальці свою на боротьбу, ні зверху не підперезаний ще силою, насмілюся сам на усамітненні ополчитися проти Начал, і Властей, і Світлодержателів пітьми віку цього, проти духів зла піднебесного? Годиться мені спершу до святих подвижників прилучитися і навчитися від отців досвідчених, як маю боротися з ворогами невидимими, тоді за якийсь час зберуться плоди, що проростають від усамітнення і безмовности". Так премудро розсудивши, була-бо в ньому поміж инших чеснот і добророзумність досконала, яка все добре обмірковувати уміла, зразу наставника для себе шукав. І був у той час найкращим із отців, які жили недалеко Єрусалиму, один старець на ім'я Логин, який мав келію свою при вежі, що її називали стародавні Давидовою, де ж, замкнувшись, солодкий мед чеснот трудолюбством творив. До нього-бо пішов блаженний Теодосіи прийняти початки чернечих трудів і, приєднавшись до старця всією душею, наставлявся від нього на всілякі чесноти. Був-бо преподобний той словом і життям великий. Коли минуло часу достатньо, переселений був, хоч і не хотів, від старця на місце, назване старий осідок. З такої причини це сталося. Жінка одна благочестива і чесна, вдова і Христова служителька на ім'я Гликерія, збудувала на місці тому церкву Пречистої Владичиці нашої Богородиці і просила просьбами багатьма і наполегливими преподобного Логина, щоб відпустив Теодосія до новозбудованої церкви жити. Не хотів же учень розлучатися зі своїм отцем, проте, слухняний, переселився туди за велінням отця. Коли там перебував, розійшлася слава про чесноти його всюди. Чеснота-бо того, хто здобув її, явленим робить, не инакше, як же запалена свіча того, хто її уночі носить, показує. І почали до нього приходити ті, що шукали користи, і збиратися ті, що хотіли життя його бути наслідувачами.

Прожив там блаженний якийсь час, втомився від неспокою: не терпів-бо людського пошановування і гамору — і пішов звідти на гору, де була печера, у ній же, як від давнини оповідають, спочили з дороги і переночували три волхви, ті, що до Христа прийшли були у Вифлеєм з дарами і поверталися иншою дорогою до свого краю. У ту-бо печеру зі старого осідку переселився Теодосій преподобний. Це ж його туди переселення було провидінням Божим, бо на тому місці мала постати преславна лавра і мали зібратися Христа Бога полки воїнів духовних. Змінивши ж перебування свого місце, блаженний змінив разом і життя своє, почавши найтіснішу дорогу переходити. Прагненням його було сповнювати завжди всі заповіді Господні, а найбільше любов'ю божественною настільки охоплений був, що всі душевні сили ні до чого иншого не скеровував, хіба до Одного Творця Бога, Якого любив з усієї душі, від усього серця і всіма помислами. А як ту любов показував ділом у тілесних трудах і подвигах, ніхто не може навіть розповісти! Молитва його була безперестанна, стояння всенічне, сльози повсякчас з очей, як із джерел потоки, виходили, піст безмірний: тридцять років-бо не скуштував хліба анітрохи, а тільки плоди фініка, або сочиво, або траву і коріння пустинне їв, і то дуже мало, щоб лише не померти з голоду. Коли ж і тої їжі не було, через убогість пустельну, то кісточки фініків, у воді розмочені, були йому їжею. Душу ж безперестанно годував словом Божим, насичуючи її внутрішнім Богобаченням. У такому житті будучи, просяяв, як же зірка світла, і відомо було про нього тим, що в Палестині жили, — неможливо-бо сховатися граду, що стоїть на вершині гори. І приходили до нього такі, що любили чесноту, і з ним пустельне й безмовне в печері хотіли мати життя більше, ніж світське життя. Спершу-бо мав семеро учнів, знав, що для тих, які за Богом жити починають, нема нічого кориснішого від пам'яті про смерть, що істинною любомудрістю називається і вважається. Звелів їм викопати гріб, щоб, дивлячись на нього, пам'яті смертної навчалися, ніби ту саму смерть маючи перед очима. Коли ж гріб приготований був, прийшов отець подивитися на нього і, стоячи над гробом, до учнів своїх говорив, ніби випробовуючи, душевними очима передбачивши те, що має бути, сказав: "Ось, діти, гріб готовий, чи є хтось готовий серед вас на смерть, аби обновити цей гріб собою?" Коли це сказав святий, один з учнів, що стояв перед ним, на ім'я Василій, саном єрей, зразу, инших випереджуючи, впав на коліна перед старцем і, лице на землю поклавши, просив благословення, щоб померти і покластися в тому гробі. "Мене благослови, отче, — казав, — нехай я обновлю гріб, я перший серед братів, що про смерть навчаються, мертвий хай буду". Той-бо просив, а старець погодився і звелів, щоб було покійне поминання Василію живому, ніби вже померлому, як закон про померлих велить: третини, дев'ятини і сороковини. Коли закінчилося все те поминання, прийняв кінець і блаженний Василій, жодного не мавши болю тілесного, але, наче сном солодким заснувши і спочивши, до Господа перейшов. Коли минуло сорок днів після поховання його, бачив старець Василія, який на правилі посеред братів являвся і співав зі співаючими. Помолився ж до Бога, щоб і для инших відкрилися очі, щоб бачити явленого, і побачив його один з братів на ім'я Летій, з радости руками обняти кинувся, але був той неохопний і зразу невидимий став. Сказав же, відходячи, так, що всі почули: "Спасайтеся, отці і брати, рятуйтеся, мене