Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

Мені так добре з ним, я навіть не знала, що таке можливо… І щоразу ці відчуття інакші, не такі, як раніше. Неначе я відкриваю для себе якісь нові горизонти чуттєвих задоволень, і трохи страшно, що я могла прожити все життя, так і не дізнавшись, що таке справжнє кохання…

Несподівано Влад підхоплює мене на руки і знов втягує в поцілунок. За секунду ми вже рухаємося в напрямку сходів і спальні. Тіло, ніби відчувши, що скоро буде таке бажане продовження, стає ще більш чутливим. 

Кожен поцілунок викликає мурахи по шкірі, а коли ми заходимо в спальню і він обережно кладе мене на ліжко і нависає зверху, я не в змозі чекати жодної секунди, обіймаю його і притягую до себе…

Він цілує мене ще більш пристрасно, ніж там, у передпокої. Потім він на секунду відсторонюється і припідіймає мене з ліжка, щоб розстібнути блискавку на сукні. 

Йому не зручно, але він не може відірватись від мене, і тому на роздягання йде більше часу, ніж зазвичай. Але мені дуже подобається, коли він в такому стані, це дуже заводить.

Нарешті ми обоє повністю звільнені від одягу, який сковував наші рухи, і я зітхаю з полегшенням… Тепер уже ніщо не завадить нам розчинитися в вирі задоволення і на якийсь час забути про все на світі, окрім одне одного…

***

Наступного дня я довго лежу в ліжку, вранці я хотіла встати й приготувати Владу сніданок, але він сказав, що зробить все сам, і щоб я відпочивала. Мені дуже приємно, що він такий турботливий.

Коля я нарешті все ж піднімаюся і йду на кухню, то бачу на столі дуже красивий букет квітів. Він навіть квіти встиг мені купити перед тим, як поїхав на роботу… Беру телефон і пишу повідомлення: “Дякую, коханий” і прикріплюю смайлик-сердечко. Не дзвоню, бо знаю, що у цей час він скоріше за все зайнятий.

Але згадую про те, що збиралася запросити на вечерю Алю і Кирила. Що ж, якраз зараз це можна зробити. Здається, подруга вчора говорила, що повертається до свого будинку, бо Кирилу вже надокучило товариство дружини і її родичів, і він приїде назад до коханки…

 — Алло, Алю, сонце, як поживаєш? — щебечу, почувши її трохи сонний голос. 

— Нормально… — якось невизначено відповідає вона. — Хоча, почувши тебе, вже відчуваю себе трохи краще. 

— Я тут подумала, що треба віддячити тобі за гостинність і хочу запросити вас із Кирилом до нас у гості…

— Це хороша ідея,  — пожвавилась вона. — А то останнім часом він нікуди мене не бере…

— Ну то передай йому, що ми з Владом будемо раді бачити вас сьогодні ввечері, о котрій годині вам буде зручно? 

— Можна о шостій, — припускає Аля. — Він має прийти десь о четвертій, то ми перевдягнемось і приїдемо.

 — Чудово, я тоді замовлю щось смачненьке… Я могла б сказати, що наготую сама, але не маю такого хисту, яєшня чи смажена картопля — верх моїх кулінарних здібностей… Правда, Влад приїде пізніше, але нам і без нього буде весело, чи не так? 

— Це точно! — весело сказала Аля. — Ой, наступного разу зустрінемось взагалі без чоловіків, а то від них самі проблеми…

 — А що трапилося? — стурбовано запитую я. — Якісь проблеми, люба? 

— Ну… Розповім тобі, коли приїдемо і підемо припудрити носики. Чесно кажучи, я трохи в ступорі і не знаю, як правильно вчинити, але це не телефонна розмова, — тихо сказала вона. 

 — Добре, — погоджуюся я, відчуваючи знайомий вже азарт. Можливо, це пов’язане з Костею, треба добре розвідати, і потім розповісти Владу. — Не засмучуйся, Алечко, — продовжую. — Чоловіки — вони не завжди нас розуміють, у них своє життя. Але я завжди готова вислухати і підтримати тебе, в будь-якій ситуації можеш на мене розраховувати! 

— Знаю, я така рада, що ми познайомились, — тихо каже вона. — Все, він дзвонить, відключаюсь. Скажу йому про запрошення, але ти йому ніби сподобалась, то не думаю, що він відмовиться приїхати. В будь-якому разі, я напишу тобі повідомлення.

 — Добре, буду чекати, — я натискаю на “відбій” і починаю планувати свій день.

Треба багато встигнути — і причепуритися, й продумати меню…

Але спершу напишу Владу, що сьогодні в нас будуть гості…