Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Ти можеш заткнути мені рота, я не проти.

Усміхаюся, гладжу завитки волосся на його грудях, слухаю, як стукає його серце. Ми переступили кордон, зламали той бар'єр, який він сам збудував між нами після першого сексу. Тепер я розумію його краще, прощаю весь біль, якого він мені завдав.

- Хто хоче тебе вбити?

- Тобі час йти.

Скинув мою голову з себе, піднімається, накидає одяг магією, не обертається. Він не хоче дивитися на мене, бо не зможе стримати почуттів. Я переміщаюся перед ним, дивлюся знизу в очі, повторюю питання, він відхиляється, роблю те саме, відвертається. Недовго думаючи, застрибнула на нього, вчепилася руками за плечі. Так я намагаюся його втримати, блокую втечу. Якщо захоче переміститися, то забере мене з собою.

- Відчепись... злізь з мене... та що ти робиш?

- Мене звати Аліта, якщо ти забув. Невже у ведмедя така коротка пам'ять?

Лохмачу його волосся, примовляю антикомпліменти щодо його рослинності на обличчі і тілі, але плечі не відпускаю, я вже вп'ялася в нього нігтями, залишаю нещадні подряпини.

- Тобі час йти, - сердито гарчить на мене, але я вже не вірю цьому тону, і образливі слова мене не зачіпають.

- Я не піду, доки ми не поговоримо.

- Нам нема про що розмовляти, забирайся, - навіть не прозвучало брутально, як у попередні рази.

- Не вірю жодному твоєму слову.

Він сів на ліжко разом зі мною. Я несвідомо звела брови до перенісся, а в голові накидала список хитрощів, якими він може скористатися, щоб втекти з моєї пастки, але він не ворухнувся. Сидить піді мною, навіть спиною сперся на стару стіну. Відчуваю в області стегон рух. Так, саме у штанях.

- Міг би і не одягатися, - посміхаюся сміливіше, - не можеш встояти переді мною, так, вовчара?

- Ти сексуальна сучка.

- Так, твоя сучка.

Він усміхнувся, очі блиснули. Лід плавиться в моїх руках, холодна стіна руйнується, він піддається впливу вовчиці. Ще трохи і хвостиком почне виляти. Чи може білизною перед носом помахати?

- Хочеш я подарую тобі ще одні трусики? – грайливо підморгую тому, кого нещодавно вважала горилою. – Тобі подобаються новенькі чи поношені?

Він уже тремтить переді мною, ну точно слабке вовченя. Очі запалилися, коли уявив мої трусики. І це при тому, що я сиджу на ньому гола. Йому що трофейна білизна важливіша, ніж справжнє жіноче тіло?

- Ти спокусливо пахнеш, - він здається.

- Ти можеш нюхати мене, скільки захочеш, тільки зроби мене своєю самкою, - сексуально шепочу над вухом, вже погладжуючи його по щоці своїми червоними мереживними трусиками.

- Іди, - видавлює з себе через силу.

- Ні, - так само дражняче шепочу, - я хочу ще.

Знімаю його одяг, шукаю долонею член, охоплюю щільно, стискаю. Він пульсує в моїй руці, з чоловічих грудей рветься стогін.

- Ти мій, Дженарде. Визнай це. Ти мій.

Насаджуюся на сталевий член, трусь сосками об пружний торс із завитками волосся, рухаю стегнами вперед і назад, все глибше просуваючи його в себе. Прискорюю свої рухи, шукаю теплі губи серед м'якого волосся. Він відповідає на поцілунок жадібно, пристрасно, ніби робить останній ковток із пляшки. Руки підхоплюють мої сідниці і насаджують жорсткіше, люто, нахабно. Я навалююсь своєю вагою на його груди, відчуваю тертя, на сосках ніби тліє попіл. Наші серця ще не були так близько, і зараз я особливо насолоджуюся з'єднанням із цим чоловіком.

Ми здригаємося разом, і я розслабляюся в його руках, так само сидячи зверху. Член обм'як усередині, але не вислизнув. Приємно відчувати його у собі. Дженард ніби дозволяє мені відчувати його слабкість.

- Я - не повія, - випалила необдумано.

Який сенс виправдовуватися? Не найкращий я знайшла для цього час, але слів, що злетіли з вуст, не повернеш. Стало на секунду соромно через те, що я сказала.

- Я знаю.

Відповідь облила мене теплим дощем, ніби після довгої посухи перші краплі впали на спраглу землю. Захотілося схлипнути чи то від радості, чи то від смутку. Не розберу своїх емоцій. Продовжую притискатися до чоловічого плеча, мимоволі стискаю його міцніше. Мабуть, підсвідомо боюся, що він піде. Він так і зробить, але мені хочеться розтягнути момент.

За вікном уже сутінки, у хатині давно стемніло. Навіть прохолодно стало, хоча зазвичай я не боюся холоду, як будь-який вовк. Але зараз почала тремтіти, гола спина відчуває вітерець. Дженард розпалив вогонь у каміні, навіть не встаючи і не скидаючи мене. Ми сидимо в обіймах, і я не можу пригадати кращого моменту у своєму житті, ніж цей.

- Аліто, - гарно звучить моє ім'я, коли він його вимовляє, знову змушує клітини вібрувати, - що трапилося, коли тобі виповнилося тридцять п'ять?

Такого запитання я точно не очікувала. Сама забула ту злісну промову, яку виплеснув Калеан на схиленого на колінах Дженарда. Не поспішаю відповідати, гадаю, чи варто бути відвертою на сто відсотків. Ховаю обличчя в його ключиці, притискаюся міцніше.

- Я втратила цноту, - голос нервово продзвенів.