Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Їх вистачило на півтора дня.

— Марку, що ж це? — розгублено заглядаю в пакет, у який дядько Нікостратос спакував мою покупку. — Як вони так швидко закінчилися?

— Хочеш покажу? — муркоче Громов, притискаючись до мене зі спини. А мені не треба нічого показувати, вже все сама відчуваю.

— Я більше за ними не поїду, — рішуче мотаю головою, — добре тоді дядько Андронік виручив. Сумніваюся, що ще так пощастить.

— Виручив? — дивується Марк. — А у вас що, презервативи під підпис видають? Чи може ти неповнолітня? Ну ж бо давай сюди паспорт, швидко.

Він помітно напружується, і я заспокійливо змахую рукою.

— Я-то повнолітня, але ти це піди поясни нашим тітонькам у селищі. Вони ж мене з пелюшок знають, і якщо засічуть, умить по селищу рознесуть, що дочка Ангелісів оптом презервативи скуповує. Ми схаменутися не встигнемо, як тут буде мій тато.

— І що ж скаже тато? — Марк треться неголеною щокою об мою шию, і я обм'якаю в його руках.

Що він зі мною робить? Пальці ніг мимоволі підтискаються, воля розм'якшується як свіже вершкове масло для торта.

— Він тебе вб'є, — мружуся від задоволення, підставляючи шию під неголеність, що приємно лоскоче.

— А хіба він не мій фанат? — чоловічі руки заповзають під футболку і нетерпляче нишпорять тілом, знаходять застібку на бюстгалтері й розстібають. — Це ж його постер висить у твоїй кімнаті, я правильно пам'ятаю? Тато попросив, щоб я повисів у тебе, бо в них у спальні дизайнерський ремонт.

І хоч ми обидва досить заведені, не можу стримати посмішку. Громов занадто наполегливо продовжує мене роздягати, і я намагаюсь його зупинити.

— Ні, Марку, я не буду без захисту. Вибач, але я не хочу.

У відображенні дзеркала бачу, що його обличчя нарешті набуває більш-менш осмисленого виразу. Громов упирається лобом у мою потилицю і шепоче так, що хочеться віддатися йому просто тут, із порожнім аптечним пакетом у руці.

— Мала, я ж сказав, у мене все під контролем. Ти просто довірся мені, розслабся.

— Не можу, — мотаю головою, — не виходить.

Він розвертає мене до себе обличчям і уважно вдивляється, поки я впираюся ліктями в широкі груди.

Внизу між нами виникає тверда перепона, яка впирається в мій живіт. Навіть мого мізерного досвіду вистачає, щоб зрозуміти, до чого все йде. І що мої шанси достукатися до непробивного Громова прагнуть до нуля.

Зате він не полишає надії достукатися до мене.

— Але чому?

Роздумую буквально частки секунди. Що мені заважає сказати правду? Взагалі нічого. Так навіть краще, нехай знає.

— Ти ж поїдеш не сьогодні так завтра, — шепочу у відповідь, — а я залишуся. Що буде, якщо я завагітнію?

Руки, що обіймають мене, напружуються, перешкода знизу стає кам'яною.

— Ти це зараз серйозно, Каро? Серйозно вважаєш, що я можу поїхати і тебе залишити? Не дочекаєшся. Я тебе заберу, і ми одружимося. Ти вийдеш за мене заміж, Каро?

Марк опускається на одне коліно і знімає з себе ланцюжок. Ошелешено моргаю і стою як стовп, не в силах поворухнути навіть пальцем.

Що він сказав? Це точно, він не пожартував? Може, у нього знову піднялася температура, і це гарячкове марення?

— Ну що ж ти, мала? — окликає Марк, стоячи переді мною на колінах. — Сміливіше. Ти вийдеш за мене заміж?

Я настільки шокована, що не можу вимовити ні слова. Здається, це не наяву. Що це черговий мій не занадто нормальний сон.

Нарешті виходить розліпити губи.

— Навіщо тобі це, Марку?

— Що саме? — зсунувши брови, уточнює Громов.

— Одружуватися зі мною. Це тому що я... що ми... що ти... Що в мене до тебе нікого не було? — знаходжу потрібний вираз і пробую відсунутися.

Але Марк швидко завертає назад. Його рухи дедалі наполегливіші, і я сама на межі того, щоб підтримати цю солодку любовну гру. Уже сама не розумію, чому так стійко чиню опір.

— Ні, Каро. Це тому що я тебе кохаю.