Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

- Ще далеко до всього цього, - почув він голос позаду себе.

Паливода різко розвернувся і побачив Леся, який оглядався навколо.

- Прокидайся. Ми в небезпеці.

І враз усе зникло. Тепер він стояв серед нічного степу, а навколо нього хороводом кружляли вовки, татари, ляхи, москалі, чорти та інша нечисть.

Северин відкрив очі. Голова боліла страшенно. Озирнувшись, козак зрозумів, що знаходиться в якомусь хліві. Нога його була прикована ланцюгом до металевого гаку. Він лежав в одній із чотирьох засіків хліву. В одному з них було декілька поросят, а в іншому Паливода побачив Леся. Очі закривались і доводилось докладати неймовірних зусиль, аби не заснути знову.

- Тільки не засни, - казав йому Лесь.

- Що трапилось? Нас отруїли?

- Так, щось підмішали в наливку, - пояснив Лесь.

- Але ж ти її не пив.

- Не пив, тому зі мною по-іншому обійшлись, - і Лесь показав на садно на голові. – Я не був готовий.

- Так. Я теж. Трясця. Не буде їм жалю, - злість козака закипала. – Довго я спав?

- Ну, ніч ми проспали. А вранці, як прокинувся ледве достукався до тебе у ві сні.

- Молодець, - простогнав Северин. Було враження, що голова навпіл розколюється.

Паливода перевірив кишені і з радістю виявив, що його їх ніхто не перевіряв. Дякувати богу за їх необережність. Чи, радше, тупість. Він був злий. Северин дістав з-за пояса люльку і почав набивати її.

- Не найкращий момент, - хмикнув Лесь.

- Це не тютюн. Це збір трав. Він допоможе відновитись. Ти, до речі, як себе почуваєш?

- Голова болить.

Паливода кілька хвилин попихкав люлькою. І справді, запах був не тютюновий. Дим був густий і повільно розійшовся хлівом. Він мав запах як на сіннику, але з квітковим присмаком.

- Що за збір? – поцікавився Лесь. – Гарний запах. Домівку нагадує.

- Я тебе навчу, - пообіцяв характерник. – Дихай. Зараз і тобі легше стане.

І справді, за якусь хвилину-другу голова Леся перестала боліти. Паливода теж пожвавився. Його головний біль, кволість та розгубленість вивітрились з димом.

- Постарайся розслабитись і побути в спокої, - порадив Северин. – Нехай зцілення розійдеться тілом.

Багато часу не пройшло, коли обоє відчули прилив бадьорості.

Скоро двері в хлів відчинилися і ввійшов Степан з сестрою.

- Як ти тут? – запитав Степан, звертаючись до Леся. – А, і ти вже до тями прийшов, - глянув він на Северина.

- Вашими молитвами, - відповів Паливода. – То так ви підготувались до повернення розбійників? Видати їм дві християнські душі замість своїх?

- Приблизно так.

- А ви не думали, що їм такого ясиру буде замало? Чи ви вже давно з ними промисел ведете?

- Недавно, але нас вони не чіпають. Головне, щоб подорожні частіше траплялись.

- Мудро. Дуже мудро, - Северин дивився Степану прямо в очі. – І рідні твої беруть участь в цьому?

- Нехай тебе те не турбує. Скоро твої турботи будуть про інше.

- Вважай це останнім проханням, - наполягав Северин.

- Ну добре. Так, всі в курсі. Але сестру з нареченою я ховаю. Бо на молодих дівчат можуть спокуситися.

- Бережи вас бог, - прошепотів Паливода.

- Що кажеш? – недочув Кобила.

- Нічого.

Олена поставила кожному в засік тарілку з їжею і вони пішли.