Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

Ксі скрикнула і прикрила рота рукою.

- Темро! Відлітай негайно!!

- Аааа…. Мою дружину хочеш забрати? - Ричу я і обертаюся, вивергаючи полум'я. – Забрати. Мою. Дружину!! Вб'ю!

На мій жах, реакція Ксі виявилася кращою, ніж у цієї зграї малолітніх ящірок і миттєво обернувшись, вона опинилася між мною та ними, прийнявши майже весь мій вогненний удар на себе.

- Ксі!!!!! - Закричали ми всі одночасно. Я з риком кинувся до своєї дружини, оглядаючи ушкодження.

Від вірної загибелі Ксі врятувала лише наша Істинність. Полум'я практично відразу згасло, ледь торкнувшись моєї Пари. Трохи обпалена луска, але це швидко пройде.

- Ви всі четверо, а ну киш звідси! Поки що від вас одні вугілля не залишилися! - Я чую, як Фрай гаркає на непроханих гостей. І додаю:

- Ще раз побачу когось із вас – уб'ю. Без попередження!!!

«Друзі» Ксі обертаються та відлітають. Тільки той, чорноокий, робить кілька кіл, але під тиском Фрая, що теж злетів у повітря, починає поступово віддаляється.

– Завтра повертаємось до Академії. – Повідомляю дружині, щойно ми заходимо до печери. - Фрай, - звертаюсь до друга, - батько вже надіслав додаткову охорону, як я просив?

- Чекаємо з дня на день!

  Ну ось і добре. Не подобаються мені ці… Друзі дитинства…