Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

- Приїзди завтра у мій офіс.

- Давай післязавтра. Завтра я з Максимом їду до лікаря. Ну, ти розумієш, треба дещо владнати, щоб виконати свою частину домовленості.

- Зрозумів. Добре.

Наступного ранку ми з Максимом, як і планували, відвідали гінеколога. Лікарка все зробила швидко й майже не боляче. Попередила, що до настання чергових місячних, нам краще утриматись від сексуальних контактів.  Ми здали купу всіляких аналізів, щоб переконатись, що ми здорові та можемо крокувати в осяйний світ усвідомленого батьківства.  

Наступного дня я поїхала в офіс до Томаса. Він зразу почав вводити мене в курс справи. Я відчула в собі силу й здібність виконувати цю роботу. Про що відразу сповістила Томаса. Він сказав, що настільки довіряє моїй інтуїції, що ладен взяти мене без всяких там випробувальних термінів. Й ми пішли оформлятися. 

Робота зразу закипіла. Треба було скільки всього осягнути, багато чому навчитися. Максим навідувався до мене регулярно. Ми обідали разом. Він забирав мене з роботи. Одним словом, робив все можливе, щоб мінімізувати наше з Томасом спілкування.

Що стосується Томаса - він поводився зразково. Нічого зайвого, спокійний, доброзичливий, завжди готовий допомогти. З такою кількістю роботи та контролю з боку Максима все, що ми собі могли дозволити - це робити невеличкі перерви на каву. Тоді ми могли перекинутись кількома словами не про роботу, посміятися та, навіть, трохи попліткувати (в основному Томас, звичайно, бо я не з таких, хто плеска язиком аби плескати). Це стало нашою маленькою традицією.

Була одна річ, яка не на жарт  псувала мені життя. Хто б міг подумати, але я на собі перевірила вираз "Заборонений плід солодкий".  Я не могла дочекатися, коли вже почнуться ті місячні. Можливо, це якось пов'язано з гормонами, адже до цього у мене стояла гормональна спіраль. Але мені здавалося, що на лібідо вона не сильно впливала. Але зараз… Мене тягнуло до Максима неймовірно. Я, навіть, декілька разів вкладалась спати на дивані, аби якомога далі від його такого жаданого тепла та ніжних солоденьких губок. Дурдом дурдомний! А він нічого, спокійний, аж дивно. Ще й, гад такий, дражнив мене. То з голим торсом по квартирі розсікає, то обійме й давай так виціловувати, що неможливо. Правда декілька разів "допоміг" дружині, чим зміг, але в цілому ситуацію це не рятувало. 

І от коли, нарешті, я дочекалась того моменту, коли ми могли по-людськи зайнятись коханням, він поїхав у відрядження. З Анітою. Щонайменше на тиждень. Ну, не гадство!

Томас, коли вони поїхали, повеселішав. 

- Кать, так це ж чудово! Я якраз хотів тобі показати один ресторанчик, який випадково надибав десь з місяць назад. Він дуже прикольний! Я впевнений, тобі сподобається.

- Ага, як миші кота не чують, то по хаті ґаздують. Максим дізнається, крику буде.

- А може й ні.  Я Аніту на Viber як не набираю, вона весь час з Максом. Й вона казала, вечеряють кожен вечір у новому ресторані. Я до того, що в тебе буде аргумент для захисту своїх інтересів. Чи ти збираєшся весь час сидіти вдома та виглядати чоловіка? Я тебе не пізнаю, чесно кажучи.

Всі ці розмови мені геть не подобались. Й Томас чудово це зрозумів.

- Вибач, що кажу неприємні речі. Та я не пропоную тобі нічого такого. Просто піти з другом на дружню вечерю у новий дуже кльовий ресторан. Погоджуйся! Чи ти собі не господиня?

- А й справді! Згода!

- Молодець! Поїдемо зразу з офісу, якщо ти не проти.

- Поїхали! 

Й ми поїхали. Томас привіз мене в дуже атмосферне місце. Ресторан знаходиться в підвалі старовинної банківської споруди. На стінах китайський антикваріат, великі  картини, «гілкові» і декоративні світильники в клітках і ланцюгах, меблі в колоніальному стилі, все в такому дусі.

Особливість атмосфери підкреслювали цегляні стіни та відсутністю сонячного світла і виду на вулицю - в ресторані немає вікон, а освітлення в кожному місці може бути підлаштовано під клієнтів.

Ми всілися на м'якеньких світло-коричневих під колір цегли диванчиках, замовили собі випити та почали обирати, що ми хочемо скуштувати. Коли ми вже майже визначились, на телефоні Томаса почувся сигнал вхідного дзвінка на Viber. Це була Аніта.

- Привіт, братику! Не відволікаю? Можеш говорити? 

- Взагалі, трошки не вчасно, але у тебе, мабуть, щось термінове.

- Ага! Ми з Максом знайшли чудовий ресторан з унікальним інтер'єром. Я знаю, ти таке любиш. Хотіла похизуватись.

Томас поглянув на мене, мовляв, що я тобі говорив. 

- Аніта, дай мені секунду.

Він опустив телефон екраном вниз та запитав у мене майже пошепки:

- Не говорити їм, що ти зараз зі мною?

- Чому ж! Ми нічого поганого не робимо. Дозволиш?

Я взяла телефон, подивилась прямо в камеру та як змогла спокійно привіталась з Анітою:

- Привіт, Аніто! Неймовірний збіг, але ми з Томасом теж зараз у дуже атмосферному закладі. Зараз покажу.

Я встала й заходилась повільно вести телефоном навколо себе, показуючи інтер'єр.