Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

- Денисе! - Крик Лани пронизав моє серце немов ворожа куля.

Рука, що стискала лезо бритви, сіпнулася, і я побачив у дзеркалі, як цівка крові потекла по підборіддю. Але я не звернув увагу на біль. Після трьох місяців спільного проживання з Ланою я засвоїв, що дівчина ніколи не кричить без причини. Сталося щось жахливе. Я жбурнув бритву в раковину і кинувся на допомогу Лані.

- Що сталося?! - кричав я на ходу. У голові стукало від припливу адреналіну.

- Швидше, Денисе, це Марк...

Я кинувся на голос, який лунав із дитячої, немов розлючений буйвол, змітаючи все на своєму шляху. Серце рвалося з грудей, немов передчуваючи недобре. Я увірвався в кімнату, готовий битися не на життя, а на смерть, ставши на захист свого дому, своєї сім'ї.

Лана стояла посеред кімнати з виразом повного розчулення на обличчі.

- Дивись, Дене, він повзає. Марк почав повзати!

Я зітхнув із полегшенням, привалившись спиною до одвірка. З моїми близькими все гаразд, ніхто не намагався їх убити, ніхто не загрожував їхній безпеці.Кров не текла струмками, ніхто не зламав собі руку. Я зробив два кроки і звалився в крісло, намагаючись заспокоїти серце, яке все ще шалено б'ється об грудну клітку. Раптово я усвідомив безглуздість ситуації. Я-то думав, що з ними щось трапилося, а Лана із малюком щасливі й радіють життю. Напевно, я зараз маю кумедний вигляд.

- Швидше, Дене, неси фотоапарат, ми повинні закарбувати цей момент! - Лана тільки зараз глянула на чоловіка. - Схоже, ти голився?

Я розсміявся і, обійнявши дружину за талію, посадив її на коліно.

- Ех, Лано, Лано...

Вона так чарівно виглядала, коли займалася малюком. Я не зміг утриматися, це було просто вище людських сил, обійняв і ніжно поцілував дружину.

- Ти - це щось, знаєш! - сказав я, відчуваючи, як остигле було багаття бажання знову розгорається яскравим полум'ям.

Але тут дівчина зітхнула і встала з моїх колін.

- Подивися на Марка, у нього сьогодні свято.

Я зі зітханням розчарування випустив дружину з обіймів, із задоволенням помітивши, що загнаний погляд мокрого кошеняти зник з її очей. Ми разом спостерігали, як хлопчина, невміло переставляючи руки й ноги, пересувався по товстому перському килиму. Серце наповнилося гордістю, немов це був мій син. Марк швидко розвивався, він ріс здоровим, тямущим і до біса симпатичним малюком. І в цьому була і моя заслуга. Звісно, основний внесок у розвиток і виховання внесла Лана, постарався і Кок, але й я почувався частиною крихітного створіння, що весело вповзало в цей дивний світ.

Щодо Лани, то материнський інстинкт був, судячи з усього, основною рисою її натури. І в цьому контексті її ідея про притулок для дітей звучала дуже навіть переконливо. З іншого боку, вона буде забезпечена після розлучення...

Лана підняла на мене сяючі щастям очі, і наші погляди зустрілися. У частки секунди правда лавиною обрушилася на мене. Кого я обманюю? Я насправді переживав за дівчину. Мені було не байдуже, що з нею станеться. І це лякало мене. Слова «кохання» не існувало в його лексиконі, але я відчував, що емоції, які терзали моє серце, були чимось подібним.

Я вважав її і Марка частиною свого життя, інакше я не кинувся б рятувати їх, змітаючи все на своєму шляху. Безглуздо, як усе безглуздо! І як тільки я припустився цієї жахливої помилки, дозволивши Лані і хлопчику вторгнутися у своє серце? Мені хотілося вирвати їх звідти розпеченими кліщами, але було пізно. Занадто пізно. Імовірно, всьому виною моє чоловіче его, коли я наполіг на тому, щоб спати з нею в одному ліжку... Але при цьому не наполіг на більшому. Ідіот! Чого ж ще я очікував? За такого життя між нами не могло не виникнути почуттів. Така вже людська природа.

Ошелешений своїм відкриттям, я сидів, дивлячись у ясні очі своєї дружини. Мій внутрішній голос кричав, надриваючись, що пора бігти, рятуючи своє життя. Бігти куди завгодно, і якнайшвидше.

- Як справи з будівництвом? - запитав я, оскільки треба було щось сказати: пауза затягнулася.

Обличчя Лани знову засвітилося внутрішнім світлом. А я укотре обізвав себе ідіотом. Ну якого біса я запитав про цей притулок?! Адже це будівництво для мене не цікавіше за балет на льоду. Хоча, з іншого боку, вже краще говорити про «Ангелів Світла», ніж думати про свої почуття до господині проекту.