Читати книгу - "Породжені хтивістю, Ксенія Євчук"

Заспокоївшись, я все ж одягаюсь і домальовую червоним губи для повного образу.
Залишився піджак і туфлі.
Чому ніхто мені не пише?
Тільки я думаю про це, як мені приходить повідомлення від Кейт.
Кейті: -Одягайся і йди до парку. Я тебе там зустріну.
Я: -Де саме?
Я чекаю на відповідь, але вона нічого не пише. Тому я натягую верхній одяг і виходжу з будинку.

***

 

Я довго стою під парасольою, поки дощ заспокоюється. Мені холодно в руки і я перевіряю кожні п'ять хвилин, чи написав мені ще хтось. Де ж вона?
Я двічі обійшла парк, але Кейт ніде немає.
Дивлюсь в свій телефон. Мені справді дуже багато людей написало, але мені це не потрібно.
Мій рот затискають і на очі падає пов'язка. Я відчуваю два тіла, які заспокоюють мене. Звичайно заспокоюють, я сильно пручаюсь. Я впевнена, що це не Данір. 
Я не чую їх голосів, не можу зрозуміти хто це. 
Але це точно два величезні чоловічі тіла, і вони кудись несуть мене.
Моя парасоля вже давно десь валяється, але мені головне врятуватись.
Якщо це не Данір, то мене здадуть на органи.
Вони заштовхують мене в машину і підтримують мої зап'ястки, щоб я не вирвалась.
-Та заспокійся кралю, тебе не вбивають. 
І це знайомий голос. 
-Найтан?