Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 129
Перейти на сторінку:
блискучою перемогою. Половців загнали за Оскол. Незабаром Мстислав разом з волинськими князями іде до Канева і, як двома роками раніше Ростислав, чекає, поки пройдуть купецькі каравани на Русь.

Переможні походи на половців, в яких за останнє десятиліття брали участь сили багатьох давньоруських князів, сприяли зміцненню позицій великого князя як полководця об’єднаних дружин і тіснішій єдності південноруських земель. Однак вони не привели до припинення боротьби князів за Київ і не змогли зупинити процес його політичного ослаблення. Мстислав Ізяславич тільки на дуже короткий час досяг визнання свого старшинства і був першою фігурою серед руських князів. Володіючи Києвом і багатою Волинню, спираючись на торчеську допомогу і змиривши на деякий час Ольговичів, Мстислав став найсильнішим із своїх сучасників. Жоден із князів не міг протистояти йому сам на сам[235]. Але хоробрий і сильний Мстислав не виявив достатньої гнучкості, такої необхідної на київському столі. Невдовзі проти нього утворився сильний союз князів Ростиславичів і Ольговичів, який очолив Андрій Боголюбський. На 1169 р. вплив Мстислава звузився до меж Київщини і Волині, а також далекого Новгорода, де після того, як вигнали Святослава Ростиславича, сів син київського князя Роман Мстиславич.

Історія взаємозв’язків Києва і Новгорода епохи феодальної роздробленості Русі свідчить про те, що між цими двома найбільшими центрами країни існували постійні тісні контакти — економічні, культурні, політико-адміністративні. Розташований на перехресті торгових шляхів, Новгород, за образним висловом Б.О. Рибакова, півтисячоліття був для Русі своєрідним “вікном у Європу”[236]. Не випадково Київ завжди прагнув мати в своїх руках цей міжнародний торговельний порт, для чого до Новгорода з Києва здавна посилали князів і посадників. У період феодальної роздробленості новгородці самі обирали посадників з місцевого великого боярства, але князі, незважаючи на утвердження принципу “вольності в князях”, як і раніше, найчастіше “вводились” з Києва.

Свого часу Б.Д. Греков, який розглядав новгородське повстання 1136 р. як поворотний пункт в політичній історії Новгорода, вважав одним із найважливіших його результатів позбавлення князя права на володіння землею[237]. Б.О. Рибаков також вважає, що після 1136 р. Новгород остаточно стає боярською феодальною республікою. Вся повнота влади в ній перейшла до бояр, а князі (може, за винятком Мстислава Удалого) були, по суті, найманими воєначальниками[238].

Гадаємо, що така оцінка ролі новгородських князів періоду феодальної роздробленості не зовсім точна. Звичайно, їх становище в Новгороді не було настільки міцним і певним, як в інших давньоруських землях, але зводити їх до рівня безземельних кондотьєрів навряд чи справедливо. Адже до Новгорода запрошували не ізгоїв, а маєтних князів, які мали на півдні (або північному сході) Русі свої вотчини. Залишати їх без достатньої компенсації не було сенсу. Тим часом князі йшли до Новгорода охоче. Чому?

Палацовий комплекс XII ст. Боголюбове. Реконструкція Б.О. Рибакова, М.М. Вороніна

Велике значення для правильного розуміння справжнього становища новгородського князя має дослідження В.Л. Яніна про князівське землеволодіння. На підставі аналізу актових матеріалів він дійшов переконливого висновку про існування в Новгородській землі княжого домену і після 1136 р.[239] Отже, князі, перейшовши до Новгорода, не тільки не втрачали статусу великих землевласників, а, можливо, ще більше утверджували його.

Що стосується висновку про безправ’я новгородських князів, то він також не відповідає дійсності. Знахідки великої кількості князівських печаток, що походять переважно з Городища (де в епоху Новгородської республіки знаходився архів спільного суду), свідчать про регулярне виконання князями урядових функцій. В.Л.Янін вважає, що князівськими буллами скріплювалися пожалувані грамоти князя і посадника. Аж до початку XV ст., судячи зі свідчення угод Новгорода з князями, пріоритет належав князю: “А без посадника ти, княже, суда не судити”[240]. Таким чином, мова може йти лише про розподіл виконавчої влади князя і посадника, представника боярства, а не про усунення князя від державного управління.

Новгородські князі традиційно виконували обов’язки воєначальників, керівників професійної дружини. В умовах постійних сутичок феодальних володарів, а пізніше й іноземної експансії, роль ця була досить важливою.

І нарешті — про участь новгородських князів у “зовнішніх” зносинах Новгорода. Мова йде про його зв’язки з Києвом, іншими давньоруськими містами і землями. Формування цієї політики було виключно компетенцією князівської влади. Досить згадати у зв’язку з цим рекомендації (щоправда, суперечливі) Всеволода Мстиславича стосовно того, з ким Новгороду належить бути в союзі. Тривала відсутність князя на новгородському столі призводила до порушення звичних зв’язків Новгорода з іншими землями Русі, викликала економічні труднощі. Це добре видно, зокрема, з літописної статті 1141 р.: “Новгородци не стерпяче безо князя сѣдити, ни жито к ним не идяше ни откуду же”[241].

Таким чином, незважаючи на утвердження в Новгороді республіканських порядків, князь залишався досить значною політичною фігурою. Коли б це було не так, боротьба довкола новгородського столу, яку вели великі київські князі і князі — претенденти на загальноруське старійшинство, не мала б розумного пояснення. Не вирували б пристрасті з приводу “угодності” князя і в самому Новгороді. Часта зміна князів на новгородському столі, як це не парадоксально, свідчила не стільки про їх безправ’я, скільки про постійне прагнення боярства до обмеження князівських прерогатив. Це породжувало взаємні претензії до частих князівсько-боярських конфліктів. Не сприяло стабілізації єдиновладдя в Новгороді і те, що він не виділився у спадкову вотчину якоїсь князівської гілки.

Як свідчить літопис, зміна князів на новгородському столі відбувалась услід за зміною князів на київському столі, причому новгородці, як правило, запрошували до себе сина або брата великого князя. Сильні претенденти на Київ також намагались утвердити в Новгороді свого ставленика. Так було і за Юрія Довгорукого, така ситуація склалась і тепер, коли прагнув до Києва Андрій Боголюбський.

Його спроби відірвати Новгород від Києва і посадити там князем вигнаного Ростиславича виявилися невдалими. Тоді Боголюбський спрямовує всі сили своїх союзників на південь. У 1169 р. проти Мстислава виступило 12 князів, котрі йшли з семи кінців Русі — всі Ростиславичі, Олег і Ігор Святославичі, Гліб Юрійович, Володимир Андрійович та ін. За повідомленням Никонівського літопису, до сил руських князів приєдналися “половецкие князи с половцы и угры и чехи и ляхи и Литва и многое множество воиньства совокупиша идоша к Киеву”[242]. Після тривалої облоги Київ було взято. Літописець пише: “И грабиша за два дня весь градъ, Подолье и Гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же ... и взяша имѣнья множьство, и церкви обнажиша иконами и книгами,

1 ... 40 41 42 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"