Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Крихки́й, на́че скло, намальо́ваний світ

живе́ на плеча́х доброти́,

дола́ючи хви́лі зага́рбницьких війн...

блага́є нас мир зберегти́!

Хроніка подій. 29.03.22 (вівторок)

6:00.

Підйом. Ніч відійшла, як відлуння вдалині. Повідомили, що після ранкових процедур та легкого сніданку всім треба вийти на вулицю, де на нас чекають автобуси, мов птахи на зльоті, щоб доставити біженців у той самий торговий центр, звідки нас привезли на нічліг.

 Вийшли й дихаємо світлом, що розвіює пітьму ночі. Ще мить і вирушаємо, залишаючи позаду тимчасовий прихисток.

7:30.

Дорогою від дитячого садка до ТЦ несподівано, мов дарунок долі, зустрів свого товариша, з яким навчався в інституті, Анатолія К. Розговорилися. Розповіді його звучать, мов струни болю, біди й гірких сліз. Дізнався, що його будинок на лівому березі зруйновано, як і дім, де жили його діти. Усі його багатства й накопичення протягом життя, що залишилися, містяться в нього в рюкзаку за плечима. Дізнався про надлюдські випробування, з якими він дістався до громадського автобуса (автобуси, які їхали попереду нашої автоколони з Бердянська до Запоріжжя). Домовилися телефонувати один одному.

8:00.

Приїхали до ТЦ. Усім запропонували сніданок, який, зігріваючи тіло й душу, виявився досить ситним. Після сніданку у фоє дружину, з непритаманним подивом, окликнула жінка. Виявилося, що це була Капітоліна (Капа), з якою Марина, уже давненько, разом працювала в дитячому садку. Несподівана зустріч, далеко від рідного міста, обмежується дружнім спілкуванням, короткими спогадами про нещодавнє минуле та й обміном теплими словами й номерами телефонів. Минуле оживає, мов весняний цвіт…

9:30.

Невістка зі смартфоном, як риба у воді, орієнтується в незнайомих обставинах. Ось і зараз смартфон у її руках виявився ключем до гостинних дверей. Вона знайшла якісь координати й домовилася телефоном, що нас забере місцева сім'я до приватного будинку, де розмістить для тимчасового проживання. Домовленість про притулок запалює надію в очах, за якою ми слідуємо, наче за зіркою в небі.

Наразі за нами й нашими речами приїде господар дому на «Мерседес-Віто».

10:00.

Перебираємо речі у своєму несправному автомобілі; найнеобхідніші збираємося взяти із собою, а решту залишити в автомобілі на стоянці.

11:30.

Під'їжджає «Мерседес-Віто» білого кольору. З нього виходить, на вигляд, досить привітний чоловік і прямує до нас. Знайомимося. Його звати Андрій. Він пропонує і допомагає нам перенести речі у свій просторий автомобіль, у якому всі зручно розміщуємося і їдемо... Їдемо, відчуваємо і віримо, що віддаляємось від провалля життєвої негоди все далі і далі, наближаючись до берега з людськими умовами життя.

12:00.

Під'їжджаємо до добре доглянутого будинку, розташованого за добротним парканом. Нас радо зустрічає дружина Андрія - Сніжана. Вона щиро запрошує в дім наших дам (Марина, Настя і Мілана) і знайомить їх із домашнім господарством (кухня, ванна, їдальня, спальні). А ми тим часом із господарем переносимо свої речі з автомобіля в дім. За воротами, на подвір’ї будинку, стоїть ще один, але невеликий автомобіль, який, зазвичай, називають дамським.

13:30.

Усі після дороги прийняли гарячий душ або ванну. (На жаль, набряклість моєї лівої ступні не зменшується, а пальці на нозі досі сині). Господиня накрила стіл. Всі сідаємо обідати. Ми беремося за ложки, а господар встає і каже, що так не годиться. Перед їжею треба обов’язково помолитися. Ми встали, і він промовив молитву. Після чого всі сіли і приступили до трапези. Під час обіду розмовляли, господиня розповідала, чому треба любити Бога й чому без Нього не можна. У розмову втрутилася Настя (з моєї точки зору, не дуже вдало, оскільки вона не є фахівцем у питаннях релігії). Після обіду господар і господиня знову прочитали подячну молитву.

14:00.

Господар запитав, хто нам дав його номер телефону. Настя йому щось пояснила. Він зрозумів, але був трохи здивований. Дав мені номер телефону свого знайомого автомайстра, щоб я зв’язався з ним і почав ремонтувати машину. Я для себе відзначив, що в будинку немає ікон. Думаю, що господарі, скоріш за все, баптисти - християни, які живуть суворо за Євангелієм, не визнаючи усних переказів Церкви. (Тоді, як православні живуть за Євангелієм і усними переказами). На моє питання, господар підтвердив, що вони євангельські баптисти-християни.

14:30.

Господиня показала нам вулицю. Це виявився суцільний приватний сектор. Найближчий магазин розташовується за 30-40 хвилин ходьби. Зупинки транспорту теж далеко від дому. Ми прогулялися пішки приватним сектором (кілометри три в один бік і назад). Ознайомилися з околицями. Купили харчі до столу.

16:00.

У будинку мирно розмовляли з господарями. Вони нас розпитували, а ми розповідали про свої пригоди в Маріуполі та дорогою до Запоріжжя. Потім дружина говорила зі Сніжаною про Бога й життя. Марина наводила цитати з висловлювань старців і святих отців, що не є для баптистів мірою істини. Однак Марина і Сніжана розуміли одна одну дуже добре, оскільки їхній внутрішній стан перебував на одній духовній хвилі.

17:00.

Зателефонував у Дніпро Ігорю С. Сказав йому, що ми вже в Запоріжжі, але знову проблеми з машиною. Домовилися, що перед виїздом із Запоріжжя до Дніпра, я обов'язково передзвоню. Він мені продиктував адресу квартири, яка вже чекає на нас у Дніпрі. Дякую!