Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Старенькі артефакти – зовсім не рівня тим, якими я користувалася раніше, але і з ними працювати можна. Я поставила скриньку на стіл й відчинила її – довгі срібні й мідні палички з кінцями різних форм, кульки з місячного каменю й аметисту – ось і усе, що потрібно для зняття нашийника. Щонайменше, я на це сподівалася. 

Я сіла у плетене крісло, притягнувши перед цим дзеркало з ванної – невелике, та й цього стане. Але щойно потягнулася на пробу до нашийника, помітила на столі річ, що щойно не належала мені. 

Це були цигарки. Зім’ята, наполовину порожня пачка, яка точно бачила кращі часи. І Ярош залишив її тут – у моєму кабінеті, у єдиному місці, де я могла побути наодинці з собою, якщо не рахувати спальні. 

Руки трусилися, коли я витрусила одну цигарку собі в пальці й запхала між зуби. Кінчик почав тліти сам собою, пускаючи в кабінет їдкий, густий дим. 

Я вдихнула його, відчуваючи, що ще трохи, й закашляюся, а тоді взяла у руки дзеркало.

Пора братися до роботи.