Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Нарешті розтулив рота Пай, хоч і досі з кам’яним обличчям.

— Два роки тому.

Він схилився біля мене, посунув мапу.

— Оце має найцікавіший вигляд. — Показав на чорні цятки між двома видовженими півостровами. — Місце доволі багате на хризоколи, і на ньому не провадили видобутку років зо десять.

А оце вже справді цікаво. Хризоколи зазвичай знаходять невеличкими групками, що залягають під великими товщами води. Родовище, яке вичерпали впродовж десяти років, — це незвично.

— Чи є ще щось таке ж дивне?

— Та ні. Голланд працювала методично, стежила, щоб на цьому відтинку нічого не пропустити.

Але якщо й існує ділянка, на якій бабусина команда працювала, коли Ізольда знайшла той камінь, вона має бути там. Десь там. Я забрала в Пая перо, позначила місця, які бодай щось обіцяли. Зрештою нам залишилися рифи, що громадилися на материковій породі з ґнейсів та зелених сланців.

— Вони ті рифи вже сто разів прочесали, — пробурмотів Вест, обома руками спершись на стіл.

— Але без знавця коштовностей, — завважила я, більше сама для себе. — Оскара не стало задовго до того, як Ізольда знайшла опівнічний камінь.

— Оскара?..

— Це мій дід. — Прозвучало дивно, навіть для мене. — Він був знавцем коштовностей. Якби в Голланд був хтось іще з такими здібностями, вона б так не вхопилася в те, що я теж із них.

Проте всякий знавець коштовностей, не позбавлений клепки в голові, уникав би таких ділків, як Голланд.

Я повернулася до Пая.

— Ти певен, що здатний пройти в тих водах?

— А що, хіба я маю вибір?

— То можеш чи ні? — перепитала, і вийшло дещо різкіше, ніж воліла.

Пай кинув на мене довгий погляд, сповнений злостивості.

— Можу.

— Маємо тиждень, — пробурмотіла я.

Таке занурення майже неможливо провести навіть за два тижні.

— Курс слід намітити до світанку, — сказав Вест.

— Щось іще? — Пай позирав на нас із глузливою посмішкою.

— Так, — відрізала я роздратовано. — Мені потрібна лампа для роботи з коштовностями. І ще один ремінь із добувацьким інструментом.

— Та все, що забажаєш. — Пай відсунувся від столу, схопив куртку й рушив до виходу.

Двері затраснулися, офіціантка поставила нам уже третій чайник, я підсунула просто по мапах чашку, щоб вона її наповнила.

— Іще один добувацький ремінь, — пробурчала Вілла. — А що ти зі своїм власним скоїла?

— А воно тебе обходить? — зиркнув на неї Вест.

Вілла знизала плечима.

— Просто цікаво, куди спливають наші грошики.

Вона зміряла мене поглядом, і я закусила губу. Вілла ніби кордон прокреслювала. Ось вона на одному боці, а мені достоту виділила місце на іншому.

— Може, вам щось поїсти? — запропонувала офіціантка, витираючи долоні об фартух.

Остер сунув руку в кишеню.

— Хліба й сиру. І ще юшки, якщо маєте. — Поклав на стіл три мідяки.

— А що ж ти з Фейбл спершу не порадишся? — глузливо посміхнулася Вілла.

Я насупилася, стримуючи бажання вивернути на неї вміст чайника. Розуміла, чому вона сердиться. Вони всі мали на це повне право. Та не була певна, чи розуміє Вест, чим ризикує, примушуючи свою команду. Як усе це завершиться, мене, може, і не буде серед них.

Я зітхнула і знову глянула за вікно. Посилаючи Клова в порт, просила його повернутися не пізніше полудня.

— Обіцяв повернутися, — сказав Вест, прочитавши мої думки.

Я знову перевела погляд з вулиці на мапи, розкладені на столі.

— Починаємо у східній частині ділянки — там, де вели добування з кораблів Голланд, коли Ізольда знайшла опівнічний камінь, і тримаємося рифів, які я позначила. Чи це правильне рішення, нам не зрозуміти, поки я не спущуся, проте там найліпші умови, щоб знайти родовище різноманітних коштовностей. Вода тепла завдяки південній течії, ґнейсова материкова порода — і закуток із рифів, достатньо старих, щоб зберігати скількись таємниць.

Справді, найдоцільніше було почати саме з цього місця, проте щось підказувало мені, що не все піде так легко.

Двері таверни знову відчинилися, я примружилася від яскравого світла. Клов стягав капелюха й розстібався однією рукою, а в мене вихопився видих полегшення: за його спиною я завважила Коя.

— Пів дня проваландався, але ж відшукав його. — Клов усівся, не питаючи дозволу вхопив чайника й наповнив собі вільну чашку.

Кой іще навіть не висохнув, а свіжі порізи на пальцях видавали, з чого він жив останніми днями. Чистив корпуси. Помітивши, як роздивляюся його руки, він анітрохи не засоромився. Робота не з поважних, Кой напевне до такої не брався багато років, але джевалець заради грошей і не до такого готовий удатися.

Обік мене виструнчився Вест, напружено розглядаючи нового гостя.

— Що тобі треба, Фейбл? — нарешті спитав Кой, ховаючи руки в кишені.

— Маю роботу, якщо хочеш.

Чорні очі зблиснули.

— Роботу!

Вілла прихилилася ближче, роззявивши рота.

— Я перепрошую, ти що, вже й новеньких у команду набираєш без нашого дозволу?!

— Заткни пельку, Вілло, — осадив її Вест.

Я знову подивилася на Коя.

— Саме так. Роботу.

— Коли ми бачилися востаннє, ти була в неволі на «Селені», гарувала добувачкою на Золу. Провела два дні в Бастіані — і вже сама наймаєш людей на роботу?

— Виходить, що так. — Я знизала плечима.

Вілла з того боку стола аж закипала люттю: мотала головою, закусивши губу. Кой глипав на мене майже з такими самими почуттями.

Я відхилилася на спинку ослона, ще раз поглянула на мапи.

— Сім днів, дванадцять рифів, один камінь.

— Та це ж маячня якась. Тобто — один камінь?

— Тобто ми шукаємо один камінь, а де він, я не знаю.

— Ти серйозно?! — пирхнув він.

Я кивнула.

— І як саме ти збираєшся це провернути?

Я розгорнула на столі між нами мапу, поплескала по ній долонею.