Читати книгу - "Закоханий з Едемії, Юрій Гурін"

Середина тижня була насичена роботою і тією звичною метушнею перед звітним періодом і виплатою заробітної плати. Мирослав переглядав відомості й помітив, що в графі «Заробітна плата» неточні цифри. Він набрав бухгалтера по нарахуванню заробітної плати Ларису й поцікавився чому так різняться цифри в різних відомостях та звітах. Лариса почала щось репетувати в трубку, що вона зайнята і їй ніколи. Це було не терміново й Мирослав намагався її заспокоїти, на що вона ще більше розізлилася і вже перейшла майже на крик.

Такі компанії, як ця, а особливо перед продажем, — це ще те випробування. Усі знервовані, усі хвилюються за свої робочі місця, а ще більше — за заробітні плати, зважаючи на не зовсім гарну економічну ситуацію в країні, тому кожен намагається щосили перекласти відповідальність на іншого або й узагалі підставляє одне одного.

Після обіду в кабінет зайшла Лариса, ну як зайшла, забігла. Мирослав хотів було сказати, що сам збирався йти, але вона вже нічого не чула, а лише тикала папірцями й майже кричала. Дивовижна здатність деяких людей створювати проблеми навіть там, де їх немає. Цифри люблять тишу і спокій майже, як і гроші, помітити помилку й одночасно кричати майже неможливо.

Мирослав знову звернувся до її здатності тверезо мислити, але її очі вже були засліплені чимось іншим. Взагалі в неї була така манера спілкування і вирішення усіляких робочих питань. Мирослав хотів пожартувати про те, що, якби криком можна було звіти складати і різноманітні плани будувати, хіба б він був такий спокійний? Але, на жаль, цифри люблять тишу, спокій і професіоналізм, а в нього вирвалось геть інше:

— Вони там що зовсім сексом не займаються?

На щастя, Лариса вже вийшла з кабінету, а Маша знову залилася сміхом, жартуючи, що це вже ваші косяки.

Через пару хвилин Мирослав помітив помилку — це була лише не там поставлена кома, виправивши яку, одразу життя стає прекрасним, зійшлися дебет із кредитом. Він одразу повідомив Ларису, а та, не зупиняючись, у своїй манері продовжувала щось кричати в трубку, напевно, і не зрозумівши, що все добре.

Підвозячи цього дня Машу додому, дорогою вона разів п’ять пригадувала його сьогоднішні фрази.

— Але ж умієш ти щось таке ляпнути! — ніяк не заспокоювалася вона. — Напевно, саме тому тебе і не призначають фінансовим директором.

— Можливо, — погодився Мирослав.