Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Аліса повернула голову до чудовиська, що був попереду неї, а від нього не лишилося й сліду. Вона кліпнула кілька разів — і зображення враз змінилося. Замість лісу, Аліса лежала на безкрайньому полі, засіяному різнобарвними квітами. Довкола пурхала ціла купа крихітних метеликів. Тоді вона повернулася назад до жінки, але та теж зникла.

— Ні, ні! Тільки не це. Де ти?

У відповідь тиша.

Аліса піднялася на ноги. Вона побігла вперед, проте трава під її ногами почала розвіюватися світлим димом, як і все довкола. Вона оберталася навкруги, кричала в нікуди, та її ніхто не чув. Усе просто зникало, обертаючись на чорноту. А потім щось з-за спини, ніби рукою, різко потягнуло Алісу на землю.

***

— Вона прийшла до тями!

Аліса розплющила очі, та її одразу засліпило сонце. Довелося прикрити обличчя рукою. Вона, мокра і холодна, лежала на траві, що пахла землею після дощу. Одяг неприємно прилягав до тіла, сковуючи її в тоненьких межах шовку. У грудях пекло так, ніби легені змочили водою, хоча дихала Аліса вільно.

Поруч, на тому ж місці, стояв скляний куб з водою. З іншого боку височіла Академія. Довкола зібралося чимало студентів у синьому та викладачів. І всі вони вирячили свої очі на Алісу. Мокрий Люк неподалік вижимав свою сорочку, щось бурмотячи собі під носа.

Вона знову тут. Це все насправді.

— Джозефе, покличте Містера Мортімера, будь ласка. Перевіримо стан бар’єру, — промовила директорка тоном, що коливався між стриманістю та стурбованістю.

— Звісно, зараз, — відповів батько Джейн і побіг до головного корпусу, перебираючи короткими ногами під довгим пальтом.

З позиції лежачи Алісі його біг здавався ще смішнішим. Або вона просто ще не до кінця прийшла до тями. Потрібно зосередитися.

Тим часом прямо перед Алісою, зігнувшись, стояли її друзі, а Генрі навіть присів навпочіпки.

— О, так ти не вмерла, — пробелькотів він, встаючи. Можливо, з легким розчаруванням.

Вона хотіла дати йому повчального ляпаса, але надто виснажилася. Спробувала підвестися — у кінцівках прокотилася втома.

— Що відбувається?

— Нічого, за що було б варто перейматися, — сказала Марія, заткнувши Генрі, який вже відкрив рота, щоб верзти жорстокі дотепи.

— Ходімо до Місіс Гармон, вона тебе огляне, і все буде добре, — додала Джейн, взявши Алісу справа під руку.

Вона не поранена. Їй не потрібна допомога.

— Мене не треба лікувати! — пробуркотіла Аліса, нахмурившись.

Перевернувшись на коліна, вона продовжила підніматися. Важко, але їй вдавалося. Раптом до неї долинув голос директорки.

— Алісо, як ви себе почуваєте?

Вона завмерла від шоку. Аліса вже й забула, що, крім друзів, на неї дивилося ще пів кафедри, включно з Місіс Дараган.

— Пробачте. — Вона ковтнула, опустивши очі на землю. — Зі мною все гаразд. Я правда не потребую медичної допомоги.

— Точно? Ну, як знаєте, але краще зверніться. Коли зможете, зайдіть сьогодні до мене в кабінет. Необхідно обговорити деякі речі.

— Так, звісно, — тихіше відповіла Аліса.

— Добре, тоді до зустрічі.

Місіс Дараган ввічливо усміхнулась і сама поспішила в Академію.

«Ось і все, — подумала Аліса. — На цьому моє навчання в Академії й закінчилося».