Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Через дві години Аліса сиділа сама на вільній лавці біля ліхтаря під каштаном і з заздрістю спостерігала за польотами заклиначів повітря. Вони робили це так легко, так майстерно. Ніби самі ставали частиною атмосфери. Їй насилу вдалося відірвати погляд. Усі студенти вже склали свої іспити, а вона, як ще небагато таких невдах, із важкістю на серці чекали завтрашнього дня.

Поки викладачі возилися з бар’єром, Аліса встигла переодягнути мокру форму на звичайний, пристойний одяг і трохи просушила волосся. Назовні піднявся прохолодний вітер. Вона пошкодувала, що не накинула поверх сорочки кофту. А все заради майбутньої розмови з пані Ді. Принаймні руки в кишені заховати змогла.

Марія переказала їй, що сталося, поки вона була без свідомості. Аліса лежала бліда й нерухома, не дихаючи, але раптом почала тремтіти й пробелькотіла: «Звірі наближаються. Бар’єр пошкоджено». Цим викликала неабияке занепокоєння у керівництва. Через неї директорка навіть влаштувала повноцінну перевірку цілісності бар’єру. Про своє видіння, однак, Аліса їй не розповіла. І не збиралася, доки сама не розгадає його причину. Про ту молоду жінку в блакитній сукні теж вирішила змовчати.

Крім того, за цей час Джейн допомогла їй з’ясувати, що квітами в кошику були незабудки. Навряд чи це звичайний збіг, чи не так? На жаль, більше інформації про незнайомку вона не знайшла: ані імені, ані віку, ані років та місця життя. Імовірно, це просто витвір її уяви.

Аліса й далі сиділа з роздумами на лавці, коли до неї несподівано підійшов білявий хлопець без форми. Обличчя, однак, знайоме.

— Привіт, — сказав він і нерішуче сів поруч.

Вона чула його голос, та ніяк не могла пригадати звідки.

— Пробач, а ти?..

— Кепліер. З кафедри вогню.

— А, — згадала Аліса й злегка всміхнулася. — Поранена рука.

— Так. — Він кивнув, усміхнувшись у відповідь. — Я чув, що сталося в тебе на іспиті. Подумав, що, може, потрібна підтримка від іншого лузера, який не склав.

Їй не сподобалося, що вогневик самостійно додав її до числа лузерів, хоча вона й розуміла чому.

— Та я й сама впораюсь, — більш прохолодно сказала Аліса.

Компанія Кепліера її анітрохи не цікавила. Вона відвернулася, мимоволі зупинивши погляд на тренуванні гвардійців. Нейтера там не було, але вона й не прагнула його побачити. Вона зараз взагалі нічого не хотіла, окрім звичайної ясності. Що то за видіння? Що з бар’єром? Її вже вигнали, чи ще ні?

— Ну, добре. — Кепліер зітхнув і додав: — Тоді я пішов?

Аліса мовчки кивнула. Він, жалісливо стиснувши губи, підвівся з лавки.

— До зустрічі, якщо ще побачимось.

І він пішов до гуртожитку. До Аліси знову повернулася тиша, але ненадовго. З головного корпусу вибігли Марія та Люсі, несучи в руках булочки з їдальні.

— Як поживає наш підбитий лебідь? — весело гукнула Марія, коли вони підійшли ближче.

— А чому лебідь? — усміхнулася Аліса, злегка примружившись.

— Бо лебідь, тримай булочку. — Марія подала їй в руку замотану в папір, солодку ватрушку і артистично продовжила говорити: — Лебідь — це символ ніжності, добра та любові. А підбитий… Бо пішло це все під три чорти разом з ораторським мистецтвом, на яке я дарма проходила цілий місяць!

— Ну, тепер ясно.

Вперше за день Аліса по-справжньому посміялася.

— До речі, — обізвалася Люсі, сідаючи поруч на лавку, — я перерила свої записники. Твоя ситуація справді нагадує закляття «Глибока кара». Миттєвий страх під водою, галюцинації, підвищення чутливості до внутрішніх чинників та втрата свідомості — це все його симптоми. От тільки є одна заковика. — На мить вона замовкла, а тоді підвела погляд від землі до Аліси й продовжила: — Його здатні накласти лише чарівники-потопельники в останні хвилини життя на того, хто довів їх до смерті. Ти часом нікого на топила?

Люсі спитала таке з абсолютно серйозним, байдужим виразом. Ніби це просто науковий інтерес, а не звинувачення в убивстві. Звісно, Аліса нікого не топила, хоча іноді дуже й хотілося.

— Ні, — насупившись, ніби з образою, відповіла вона й вкусила ватрушку.

— Шкода, бо тоді я не знаю, що це за хвороба.

З одного боку, Аліса хотіла позбавитися від закляття. З іншого — вона боялась, що з ним зникнуть і видіння, а так їй буде важче дізнатися про них більше.

— А як же друга спроба? — запитала Марія. — Як ти перескладеш із такою халепою?

— Мабуть, ніяк, і директорка про це вже знає. Питання тільки в тому, виженуть мене з Академії чи дозволять вчитися далі.

Аліса спокійно зітхнула. Вона змирилася, що її майбутнє зараз лежить в чужих руках. Ті руки мають силу все знищити. А якби подумала краще та з самого початку обрала кафедру вогневиків, цих проблем не було б.

— Ти здалася? — кинула Люсі.

Вона стенула плечима.

— А що мені робити? Я підсудний, котрий чекає вироку. Усе залежить від рішення директорки. Можливо, я зможу на нього вплинути, але для цього треба дочекатися вердикту.

Насправді, Аліса мала план «Б» на випадок, якщо все-таки Місіс Дараган вирішить її відчислити. Вона просто покаже силу. Свою справжню силу, яку до сих пір успішно від усіх приховувала. Ніхто ж при здоровому глузді не вижене з Академії останнього у світі елементала? Однак, перш ніж це зробити, слід остаточно запевнитися, що директорка не здасть її королю. Зараз Аліса не була в цьому впевнена.