Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім 📚 - Українською

Читати книгу - "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 143
Перейти на сторінку:
держав меча  в руці  і разом з князем Глібом, своїм батьком, не  раз  ходив, як  це робили й інші  княжичі, у походи в степ  чи на князівсуперників. Він  давно звик до  посвисту стріл і  брязкоту мечів, досконало знав  військове ремесло і не  відчував страху перед ворогом, бо не відчував страху  перед смертю. Дивлячись, як  летить на нього і на його  військо об’єднана орда придніпровських половців, він  думав  не  про  можливу загибель  чи  поранення, не  про  юну  княгиню Забаву, що  зосталася   в  далекому Переяславі,  а  про  те,  коли ж  нападники ступлять на  оборонну смугу, зриту  ямками, мов  кротовинням, коли вони почнуть падати. І чи почнуть? Якщо ні,  тоді й він  сам  і його  дружина приречені на  загибель!

Він  ще  дужче  напружився, підвівся на  стременах, лівою рукою тримаючи повід   коня, а  правою стискаючи держак меча.

Ще  мить...

Передній ряд  степовиків, не підозрюючи про  небезпеку, що   чигає на   них   під  копитами коней,  з  усього розгону ввірвався на  приготовлену для  них  западню. Кільканадцять вершників  відразу разом з  кіньми впали на  землю. Потім почали падати й інші  — і ті, чиї коні потрапили в ямки, і ті, хто ззаду  налетів на  них...

«Почалося!» — подумав радісно Володимир і високо над головою підняв меча.

Це був знак стрільцям, і ті миттю випустили у ворога раз за  разом сотні стріл, і  майже кожна з  них  знайшла свою жертву.

Крик болю  і жаху  пролунав над  ордою. Передні падали і потрапляли під  копита коней, що  все  напирали і напирали.  Вигадка князя Володимира обернулася для  нападників великими  втратами, а  головне, половці були   затримані   у передпіллі, за  півсотні кроків від  переяславських дружин, і  їхня   навальна атака, що,   здавалося, мала   змести все  на своєму шляху, раптом обірвалася, захлинулася. Вже  не  десятки, а  сотні ворожих вояків разом з  кіньми лежали на землі  і корчилися від нестерпних мук,  а по  них  мчали інші і  теж  падали,  збільшуючи завал із  живих —  кінських  та людських — тіл.

Однак значній частині нападаючих пощастило перемахнути  через  нешироку оборонну смугу.  Їх зустріли метальники списів. Прохурчали гострі  сулиці, наїжачилися довгі піки, в хід пішли мечі.

То  тут,  то там  зав’язалися рукопашні бої.

І все  ж раптової навальності, могутнього приголомшливого  удару,  на що сподівався Коб’як, у половців не вийшло. Вони були  зупинені несподіваною перепоною, змішалися, розгубилися, втратили бойовий порив. Завал, де борсалися покалічені коні й люди, зростав і заважав заднім лавам з ходу вдарити по  руських воях...

8

В той  час,  коли Коб’як послав свої  найвідбірніші полки в  атаку, дружини київських князів наблизилися до  Орелі. Славута взяв  ліворуч і пішов над  річкою в  обхід  Коб’яка, князь Рюрик поспішив зробити це з правого боку,  а великий князь Святослав повів свою  рать  прямо до броду, на виручку Володимирові.

Однак перш ніж  перейти Оріль, і Славуті, і Рюрику довелося зустрітися з ханами Бараком і Єксною, які,  не знайшовши уруських засадних стягів, бо ті раніше приєдналися до  Володимира, безцільно рискали по  заплавах у пошуку супротивника.

Сторожа Славути першою помітила орду  Барака. Стомлені  половецькі вої,  — а їх було  біля  тисячі, — поволі їхали понад  Оріллю.  Коли   на    навколишніх   горбах  раптово з’явилися руські вої,   хан  Барак, думаючи, що  має   діло  з засадним стягом урусів, рішуче кинувся на  них  в атаку, та дуже  швидко зрозумів свою  помилку. На  нього зусібіч  мчало  численне руське військо.

— Назад! — зарепетував він,  перший повертаючи коня. Та тікати було  нікуди.

Позаду — грузьке болото, а біля  самої річки — глибокі прогної. Застукані в цій  пастці половці заметалися, як  загнані звірі.  Одні  здалися відразу, слушно вважаючи, що краще уруський полон, звідки рано  чи пізно можна викупитися, ніж видима смерть, другі разом з кіньми загрузли в багнюці, і їх кияни хапали і тягли на сухе,  де в’язали по десятку, щоб не  розбігалися, треті  з  відчаєм і  ненавистю оборонялися. Таких рубали безпощадно.

Хан  Барак, утлий, кістлявий, жовтолиций, не захотів помирати, і, коли перед ним виросла грізна постать київського гридня Кузьмища, кинув шаблю додолу і схрестив перед собою  руки  — в’яжи, мовляв. Кузьмище стягнув його  з коня.

— Га-га, попалася птиця-синиця! Невже хан! — І рвонув у полоненого з  шиї  ланцюжок з  срібною пластинкою, на якій був зображений триголовий дракон.

— Хан  Барак, — кисло усміхнувся той.

— Барак то й Барак, — погодився Кузьмище і, видобувши  з-за  пояса міцну вірьовку, зв’язав ханові руки.

Не  минуло й години, як  від Баракової орди  не  залишилося  й сліду.  Шлях у Заорілля був вільний. Залишивши сотню  молодих гриднів стерегти полон, Славута перевів полк на  протилежний берег  річки і швидко рушив на  захід,  звідки  долинав гомін бою.  Він  поспішав, не  без  підстав вважаючи, що  Володимир тримається з останніх сил.

9

Володимирові довелося зазнати гіркої хвилини. Розлючений втратами і  непердбаченою затримкою, Коб’як особисто повів орду  на  уруські лави. Він  щасливо пробився крізь завали кінських та людських тіл.  За  ним ринули численні половецькі загони і міцно вдарили на  переяславців.

Бій  закипів, завирував по  всьому полю. Скрегіт мечів  і шабель, кінський тупіт, крики,  лайки та  бойові поклики воїв,  стогін і зойки поранених і придушених, тріск списів — усе  це  гуло  і ревло, ніби  сюди, на  цей  невеликий шматок землі, зібралися тури  з усього безмежного степу.

Побачивши, як  подалися назад під  натиском Коб’яка його  воїни, Володимир з  двома стягами, що  були  в  нього під  рукою, поскакав туди  і з  ходу  вдарив половцям у ліве крило.

Рубався він затято. Його дужий кінь, викоханий найкращими князівськими конюшими на  переяславських полях, розштовхував грудьми низькорослих  половецьких коней,  і князь невтомно кресав своїм довгим мечем по  дерев’яних шоломах степовиків  —  аж  з  них   летіли тріски,  обагрені кров’ю.

Цей  удар   князівських  стягів  на   якийсь  час   зупинив Коб’яка, а руським воям придав сили. Вони закрили прорив і стійко стримували ворога.

Сонце почало помітно схилятися донизу, але  спека не згасала. Залізні кольчуги, шоломи і лати  нагрілися так,  що до  них  не  можна було  доторкнутися. Піт  заливав очі,  їдка степова пилюка забивала ніздрі і рота  — дихати ставало все важче і важче. Від спраги і втоми поприставали коні.

Володимир добре розумів, що  стримати, а  тим  більше відкинути Коб’яка, як він це зробив уранці, зараз не пощастить.  Сили були  явно нерівні. На  місце загиблих чи  поранених половців ставало зразу  вдвоє більше. Що  ж робити? Ніяка хитрість тут не

1 ... 40 41 42 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"