Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Мені здається, чи ти навмисне мене ловиш? — прошепотіла вона.

— І що, якщо так?

Аліса не відповіла. Її серце калатало, а відстань між ними скорочувалася з кожним подихом.

— Може, тепер підемо пити шоколад? — тихо спитала вона.

Артем усміхнувся.

— Лід трішки почекає.

Розділ 71: Гарячий шоколад і холодні нерви

— Ну, і як тобі твій перший досвід на ковзанах? — запитав Артем, коли вони вже сиділи за столиком у затишному кафе біля катка.

Аліса закуталася в теплу ковдру, яку їм принесли офіціанти, й нарешті зробила ковток гарячого шоколаду.

— Жахливо.

Артем підняв брови.

— Справді?

— Ага. Кататися я так і не навчилася, зате впасти мало не сто разів встигла.

— Але ж ти не впала.

— Тому що ти постійно мене ловив, — вона скептично глянула на нього.

— І в чому проблема?

Аліса хотіла щось відповісти, але натомість лише зітхнула. Їй навіть самій було важко зрозуміти, що її більше дратувало — власна невпевненість чи те, що Артем так легко вміє розхитувати її емоції.

— А ще ти мені щось винен, пам’ятаєш? — нарешті згадала вона.

Артем відкинувся на спинку стільця.

— Точно. І що ж ти хочеш?

Вона задумалася, повільно помішуючи ложечкою напій. У її голові крутилася безліч варіантів, але вона хотіла вибрати щось дійсно вартісне.

— Я ще подумаю, — нарешті відповіла вона.

— Ох, заучко, так нечесно, — він хитро посміхнувся. — Ти маєш вирішити прямо зараз.

— Ні, я маю право обдумати своє бажання.

Артем зітхнув, удавано закотивши очі.

— Добре. Але потім не скаржся, якщо я передумаю виконувати.

— Ти ж сказав «будь-що», отже, угода є угода.

Він ледь помітно усміхнувся.

— Гаразд, тоді давай так: якщо я раптом передумаю, ти отримаєш бонус.

— Бонус? — Аліса скептично звузила очі.

— Так. Наприклад… ще одне побачення.

Вона мало не вдавилася шоколадом.

— Артеме! Це не побачення!

— А що ж тоді?

— Це… це просто вечір, який я змушена була провести з тобою через парі!

— Ага, звісно, — його самовдоволений тон діяв їй на нерви.

Аліса вже відкрила рот, щоб огризнутися, але її телефон раптом завібрував. Вона глянула на екран і побачила повідомлення від мами.

«Де ти? Чому так пізно? Нам треба поговорити, коли повернешся».

Аліса відчула, як її серце стиснулося. «Нам треба поговорити» — ці слова ніколи не віщували нічого хорошого.

— Все нормально? — Артем помітив її змінену реакцію.

— Так… Просто батьки знову щось надумали, — буркнула вона, швидко допиваючи свій шоколад. — Мені треба їхати додому.

Він уважно на неї подивився, але нічого не сказав.

— Я відвезу тебе.

— Не треба, я сама…

— Алісо, не сперечайся, — його голос був тихим, але твердим.

Вона зітхнула, розуміючи, що він все одно не відступиться.

— Гаразд… Але без жартів, ясно?

— Без жартів, — Артем підморгнув. — Хоча це буде складно.

Розділ 72: Неприємні новини

По дорозі додому Аліса мовчала, втупившись у темний пейзаж за вікном. Її думки металися між вечором, проведеним з Артемом, і повідомленням від матері.

Щось явно було не так.

— Ти сьогодні якась тиха, — порушив тишу Артем.

— Думаю про те, що мене чекає вдома, — не стала брехати вона.

— Батьки?

— Ага. Якщо мама написала «нам треба поговорити», значить, вона або знає щось, що я не хочу, щоб вона знала, або вони придумали щось, що мені не сподобається.

Артем коротко глянув на неї.

— Може, нічого страшного?

— Сумніваюся.

— Якщо щось буде не так — скажеш мені, добре?

Аліса здивовано на нього глянула.

— Ти що, тепер моя рятувальна служба?

— Ага, — він ледь помітно всміхнувся.

Аліса закотила очі, але всередині щось приємно й тривожно стиснулося.

Коли машина зупинилася біля її будинку, вона зітхнула.

— Ну, спасибі за цей… вечір, — пробурмотіла вона.

— Це було побачення, заучко.

— Ні! — вона грюкнула дверима, але почула його приглушений сміх.

Вдома її зустріли батьки, які сиділи в вітальні з серйозними виразами облич.

— Сідай, Алісо, — сказала мама, ледь стримуючи хвилювання.

— Що сталося?

Тато потер підборіддя й глянув на неї так, ніби намагався обережно підібрати слова.

— У мене хороша новина.

— Сумніваюся, що вона хороша для мене, — буркнула Аліса, але все ж таки сіла.

— Мені запропонували підвищення. Це означає, що… нам доведеться переїхати.

Світ ніби зупинився.

— Що? — Аліса витріщилася на батька.

— У нас буде новий дім, кращі умови…

— Ви серйозно?!

Мама поклала руку на її долоню.

— Ми розуміємо, що це раптово, але це чудова можливість для всієї сім’ї.

— Куди? — її голос був майже без емоційним.

— До Києва.

Аліса мовчала кілька секунд, намагаючись обробити інформацію.

— Я нікуди не поїду, — її голос став твердим.

Тато глибоко вдихнув.

— Це вже вирішено.

Аліса відчула, як її охоплює паніка. Вона не могла просто ось так узяти й кинути все — школу, друзів… Артема…

Її шлунок стиснувся.

— Це несправедливо! Ви навіть не спитали моєї думки!

— Ми розуміємо, що тобі важко, але це рішення на краще, — мама виглядала стурбованою.

— Для кого?!

Не чекаючи відповіді, Аліса різко підхопилася й вийшла з кімнати.

Їй треба було подумати.

І вона знала, хто перший має про це дізнатися.

Розділ 73: Реакція Артема

Аліса зачинила двері кімнати, кинула телефон на ліжко й почала нервово ходити туди-сюди. Її серце билося надто швидко, а думки змішалися в суцільний хаос.

Вона не могла повірити, що це відбувається насправді. Переїзд? Київ? Просто взяти й вирвати її з життя, яке вона хоч якось налагодила?