Читати книгу - "Вушко голки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шпигун сидів біля задньої стінки тендера по голову у вугіллі. Щоб відкопати його тут, знадобилося б кілька хвилин — Фабер сподівався, що поліцейські не будуть копати, а лише поверхнево все оглянуть. Агент роздумував, чи можна вже вилізти — звісно, його можуть побачити з містка, що пролягав над коліями, але чоловік уже був увесь чорний, а сонце ще не встало, тому помітити його на ходу було б украй важко. Можна ризикнути. Фабер повільно відкопався та з полегшенням вдихнув свіже холодне повітря. Вугілля кочегар вибирав крізь невеличкий отвір у передній частині тендера, але згодом горючої речовини стане менше й робітникові доведеться увійти всередину. Це ще нескоро — поки що Фабер у безпеці.
Почало світати, і шпигун оглянув себе: з ніг до голови він був у вугільному пилу, наче той шахтар. Треба знайти спосіб помитися й перевдягтися. Голка обережно визирнув із тендера. Поїзд і досі їхав передмістям повз фабрики, склади та крихітні замурзані хатки. Є час обдумати подальші дії.
Спочатку Фабер планував зійти з потяга в Глазго, сісти там на поїзд до Данді, а звідти вже доїхати до Абердина. Звісно, нічого поки що не заважало шпигуну зійти в Глазго — щоправда, не на станції. Доведеться стрибати з поїзда раніше або ж пізніше. Є ризик, що Фабера помітять на якихось станціях між Ліверпулем і Глазго, тому ні — цей план не годиться. Треба забиратися звідси якомога швидше й шукати інший транспорт.
Ідеальним варіантом був би відрізок залізниці десь за містом чи селом — без людей (ніхто не повинен бачити, як Фабер стрибатиме з вугільного тендера), але близько до житла (щоб агент зміг украсти одяг та машину). А ще краще, якщо дорога йтиме вгору, щоб поїзд їхав якомога повільніше, тоді можна було б уникнути травмування. Зараз швидкість потяга становила десь сорок миль на годину — занадто швидко. Фабер влігся на вугілля. Постійно стежити за місцевістю не варто, адже це ризиковано, тому шпигун вирішив визирати лише тоді, коли поїзд буде зменшувати швидкість.
За кілька хвилин Фабер усвідомив, що починає засинати, навіть незважаючи на незручності. Чоловік змінив положення тіла та сперся на лікті — так він упаде, як тільки засне, й відразу ж прокинеться від удару. Поїзд пришвидшився. Між Лондоном і Ліверпулем потяг ледве повз, а зараз він упевнено біг полями. Наче навмисне, щоб погіршити й без того кепське становище, пішов дощ. Холодна мряка швидко промочила весь одяг Фабера — здавалося, вода перетворюється на лід просто на шкірі. Треба якомога швидше забиратися з поїзда, бо до Глазго агент просто не доживе.
Потяг ніяк не хотів збавляти швидкість. За півгодини Фабер всерйоз задумався над тим, щоб убити машиніста з кочегаром і зупинити гігантську машину. Чоловіків урятувала сигнальна будка. Поїзд раптово скинув швидкість — відчутно спрацювали гальма. Знову й знову. Мабуть, на шляху стояли знаки обмеження швидкості. Фабер визирнув назовні: знову поля. Попереду можна було розгледіти розгалуження колії та семафор. Зрештою поїзд зупинився, чекаючи потрібного сигналу. Агент залишався всередині. За п'ять хвилин потяг рушив, і Фабер виліз на краєчок тендера, ще мить — і чоловік стрибнув униз.
Унизу насипу поросла висока трава. Шпигун упав на землю і завмер долілиць. Лише коли шум поїзда вщух десь далеко, Фабер підвівся. Єдиною ознакою цивілізації була сигнальна будка — дерев'яна двоповерхова споруда з великими вікнами та пультом керування нагорі. Ззовні були сходи, а на перший поверх вели окремі двері. Від будівлі зміїлась гарова доріжка. Фабер почав широким гаком підходити до будки ззаду — там не було вікон. Відчинивши двері на перший поверх, агент знайшов те, що шукав: туалет, раковину й пальто на гачку.
Шпигун із радістю зняв свій мокрий одяг, вимив руки, обличчя й енергійно розтер тіло рушником. Плівка зі знімками була надійно упакована в циліндр, міцно примотаний до грудей. Відтак чоловік знову вбрався в усі свої речі — тільки мокре пальто поміняв на верхній одяг наглядача. Тепер Фаберу був потрібен транспорт. Наглядач якось же сюди приїжджає — значить, він має транспорт. Шпигун вийшов надвір і знайшов велосипед, примкнутий замком до перил з іншого боку будиночка. Один удар стилетом — і замок упав. Тієї ж миті велосипед уже мчав по прямій так, щоб його не було видно з вікон. Коли будиночок залишився достатньо далеко, Фабер звернув на стежку й поїхав геть.
16
У кабінеті Персіваля Ґодлімана оселилася розкладачка. Чоловік у сорочці та брюках влігся на неї і спробував заснути. Уже років сорок він не знав, що таке безсоння — з тих пір, як здав випускні іспити в університеті. Зараз же Ґодліман із радістю обміняв би хвилювання тих часів на злободенні проблеми.
Тоді він був іншою людиною. І справа навіть не у віці — скоріше, він просто був менш... замріяним. Ґодліман легко сходився з людьми, був енергійним і амбіційним. Планував зайнятися політикою. Навчання недуже його хвилювало, тому під час іспитів йому було несолодко. Пристрасті чоловіка в ті часи ділилися між диспутами й бальними танцями. Ґодліман був зіркою Оксфордського студентського дискусійного клубу, а його фотографії у вальсі з дебютантками навіть надрукували в газеті. Ні, він не був бабієм. Ґодліман хотів спати лише з жінкою, яку кохає. І не тому, що його стримували якісь високоморальні принципи, а тому, що він навіть не замислювався, що може бути якось інакше. Чоловік залишався незайманим аж до зустрічі з Елеонорою — чудовою математичкою, що вчилася на останньому курсі університету. Крім розуму, в ній були особлива жіночність і ніжність, а ще — батько, який помирав від хвороби легень після сорока років, проведених у шахті.
Молодий Персіваль запросив її до себе, щоб познайомити з рідними. Його батько був лордом — намісником графства, тому їхній будинок здався Елеонорі справжнім маєтком. Проте дівчина чудово трималася і поводилася дуже мило та чемно, ніяк не проявляючи свого шоку. Навіть коли мати Персі почала зневажливо говорити до неї, Елеонора повелася розумно та ввічливо, чим ще більше причарувала хлопця.
Ґодліман закінчив університет і отримав диплом магістра. Після Першої світової він почав викладати в приватній школі й тричі проходив у парламент за додатковими виборами. Потім з'ясувалося, що вони з Елеонорою не можуть мати дітей. Це неабияк їх засмутило, проте вони все одно кохали одне одного й були щасливі. Смерть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вушко голки», після закриття браузера.