Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

Магда зітхнула.

— Перемишль.

— Тобто?

— Перемишлянська фортеця[41]. Тут, у своїх новостворених газетах, росіяни радісно сурмили у вересні про початок облоги й пророкували швидкий успіх. Не звернув увагу: коли на початку жовтня австрійська армія їхню відкинула, давши по пискові, це не дуже тиражувалося. На той час, як ти вже знаєш, Божена стала коханкою Платова, котрого вибрала, бо служив при штабі. Вона казала: росіяни засмучені відступом та втратою позицій, тож готують нову наступальну операцію.

— Відень зацікавило це?

— Сам розумієш — не те слово. Втримати Перемишль зараз, коли військо кайзера стрімко й ганебно задкувало, — справа честі. Потрібна перемога. Для того треба знати плани царської армії стосовно нової спроби облоги Перемишля. Й запобігти їм, завдавши удару у відповідь.

— Платов не тримає секретів? Надміру язикатий?

Магда посміхнулася.

— Ти не знав панни Божени. Вона, Климе, з породи таких дівчат, котрі й мертвого розговорять. Тим більше, Платов, з її слів, надміру переймався власним родоводом.

— Так-так, спадковий військовий, швидкий чин, тепле місце при штабі в пам'ять про заслуги предків перед короною. Дуже кортіло офіцерові проявити себе, а не відповідати власному прізвищу. І що?

— Коханець нашої Божени розробив такий план. Не треба сміятися, Климентію. Він таки має клепку.

— Говорив із ним. Не дурний. Хоча, бач, не надто розумний. Думає, перепрошую, не тим місцем.

— Від більшості чоловіків мало чим відрізняється.

— Но-но!

Магда сіла, щільніше обгорнулася ковдрою. Тепер із сірого кокона визирала лиш її розтріпана голова.

— Божена щиро цікавилася всім, про що обмовлявся Платов. Лестила, як могла. Мастила, де вміла. І за день до загибелі дала знати: коханець вирушив у район Перемишля, аби наочно показати командуванню, як і що продумав. Нібито його замисел вирішили впровадити, чим капітан неабияк пишався. Божена мала намір вивідати в нього все, навіть готувала якусь неймовірну пастку, в яку її герой неодмінно втрапить.

— А замість того відчинила двері вбивці, — підсумував Клим. — Дякую, Магдо. Усе стало на свої місця.

Його впевненість насторожила.

— Пане Кошовий!

— Прошу, пані Богданович.

— Ви ж уже склали щось собі в голові.

— Звичайно, — посміхнувся Клим.

— Не мучте дівчину.

— Ми в одному човні. Ти маєш право знати. Але наперед треба справді роздобути щось поїсти. І випити. Міцнішого за вино. Зігрієшся, розслабишся, поспиш. Завтра непростий день.

— Тобто? Сьогодні, виходить, простий?

— Завтра — день істини, Магдо.

Перед тим, як залишити, Кошовий поцілував її.

Міцно.

В губи.

— Чомусь мене не дивує ваше нахабство. Ще перше наше знайомство підштовхнуло до таких висновків.

Капітан Зубов зустрів його в кабінеті за столом. Не підвівся назустріч, зиркнув суворо й невдоволено, кивнув на стілець навпроти. Проте Клим лишився стояти, таким чином маючи змогу дивитися на співбесідника згори вниз. Швидко зрозумівши своє не надто вигідне становище, Зубов змушений був підвестися, обійти стіл і стати навпроти Кошового.

— Вламуватися сюди, в приміщення контррозвідки, стороннім не дозволено.

— Я прийшов. Як відвідувач.

— Голосно вимагали провести вас до мене негайно. Я сказав би, мітингували. Для вас зробили виняток, але вперше і востаннє, пане Кошовий.

— Сподіваюсь, ми дійсно не матимемо нагоди бачитись тут. Чи взагалі будь-де. Звісно, якщо ви тримаєте слово і мені дадуть спокій. Обіцяю жити тихо, мирно, не влаштовувати жодних ескапад. Служити государю чесно не збираюся. Нейтралітет. За це ув'язнюють?

— Забагато говорите. Після вашого недавнього експерименту в мене якось так ослабла довіра до вас.

— Тим не менше, ви не наказали припинити розслідування.

— То ви не здалися? Поразка не обламала вам зуби?

— Якщо ви збирали про мене відомості, мусите знати: я не здаюся за будь-яких обставин.

— Похвальна риса. Для особи, котра готова до государевої служби.

— Австрійський підданий.

— Вже ні. Ми з вами обговорювали це, пане Кошовий. Здається, домовились.

— Згоден, не торкаємося теми. Слизька й небезпечна. Є нагальніші справи.

Обидва далі стояли близько, майже впритул.

— То з чим прийшли так рано, пане Кошовий? Надіюся, з добрими вістями?

— Маю такі самі сподівання, — Клим прокашлявся в кулак. — Пане капітане, я приніс вам новини. Не всі вам сподобаються. Одна з них зовсім не стосується справи, до якої мене залучено. Все, що я скажу, нехай лишиться між нами. Це в ваших інтересах.

— Хіба вашого тут нема?

— Магда Богданович.

На обличчя Зубова впала тінь.

— Як ви сказали?

— Пані Магда Богданович.

Далі Кошовий заговорив швидко, не Даючи Зубову зосередитися, вивалюючи все відразу, а собі тим самим перекриваючи всі кроки до відступу.

— Можете перевірити. У Львові лишилося багато людей, ладних підтвердити: мене з цією жінкою тривалий час пов'язували ділові стосунки. В особисті не перейшли. Тим більше, з пані Магдою все не так просто. До всього, я збирався одружитися, і трагічний фінал цієї історії теж знайдеться кому переповісти. Я не ховався, завжди був на виду, хоч не люблю публічності. Нині це мені на руку. Вам не доведеться докладати великих зусиль, аби перевірити правдивість моїх слів. Зокрема, стосовно пані Богданович.

— Що там?

— Ми друзі, пане Зубов, — відкарбував Клим, витримуючи гострий погляд капітана. — Лише друзі, наголошую на цьому. Я сумую за нареченою. А пані Магда не може собі дозволити мати якісь стосунки зі мною як через це, так і через різницю в статусі. Вчора вночі вона прибігла до мене, як до друга.

Капітанові очі звузилися, потім широко розкрилися. Обличчя зробилося багряним.

— Ви знаєте, де вона, — не питав, стверджував. — Пане Кошовий, ви негайно скажете, де ховається пані Богданович. Інакше забудьте про наші домовленості. Тим більше, що відчутної користі від вас нема, я починаю розчаровуватися. Отже, де. Я слухаю.

— Так дослухайте до кінця! — Клим остаточно забув про гальма, йдучи за звичкою ва-банк. — Жінка просить допомогти їй! Думаєте, я здам її вам, офіцерові, чорт забирай, в обмін на якісь досить умовні та хисткі преференції для себе? Дарма! Вона розказала мені, як ви вчора приходили до неї та вимагали віддати документи, про які та не має жодного уявлення! Магда знайшла спосіб викрутитися й втекти! Так, не уявляла, в що