Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Наступні дні стали для Лоліти справжнім пеклом. Вона не знаходила собі місця, не розуміла, де закінчилася її довіра і почалося знущання. Кожна думка про Адама ранила, мов ножем.

Лоліта буквально згасала на очах. Вона не їла, не спала, лише лежала в ліжку, притиснувши коліна до грудей, наче намагаючись сховатися від усього світу. Очі почервоніли від сліз, щоки змарніли, а губи зів'яли, як квіти після морозу. Її руки тремтіли, ніби тіло не витримувало внутрішнього болю.

Їй було байдуже до всього — до порожньої тарілки на столі, до слів підтримки, до світанку за вікном. Час зупинився, і вона застрягла у моменті зради, де кожна секунда відлунювала криком: "Чому він так зі мною?"

Батьки і Марія були поруч, намагалися повернути її до життя. Але вона мовчала, з поглядом, спрямованим у нікуди. У її очах не було світла — лише тінь тієї дівчини, що колись вірила в кохання.