Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-А тепер давайте вас сфоткаємо,- каже сестра голосно. На вулиці вже потемніло і народу набралося ще більше, включили музику та народ майже був повсюди. Від її слів я стала в ступор. 

-Кого сфотографуємо?- перепитую не розуміючи. Кого? Нас з Глібом? Навіщо?

-Ну ти як дурненька, вас з Глібом,- каже махаючи на нас рукою. Ми з нахабою здивовано переглядаємося, ніхто з нас такого не очікував.- Давайте встаньте гарно. Гліб, обійми свою дівчину. Що ти як не рідний? Кіра притулися ближче до Гліба та поцілуй його в щоку.

         Двадцять хвилин пекла від Віоли. Ми були наче маріонетки в її руках. То так то сяк, я вже змучилася позувати для цих фото. Коли вона нарешті сказала, що все я з полегшення видихнула. Дідьку! Мушу визнати, що мені дуже подобалися дотики Гліба. Те як він стискав мою талію, потім гладив спину. Те як він притискав мене до себе, як цілував в щоку…Всі його дотики до біса збуджують, і це збудження я бачила в його в очах. Виходить я не одна страждаю від цих божевільних емоцій…

         Коли на вулиці вже добряче потемніло й до нас вже телефонувала бабуся, ми вирушили додому. По дорозі я навіть не помітила як наші руки переплелися з Глібом. Дідько! Невже я починаю закохуватися… Поки ми йшли сестра весь час говорила, що мене дуже радувало, і ми всі час від часу підтримували теми. А Дем'ян добряче всього знає про рослини. Від чого очі Віоли наче сіяти почали, вона виглядає щасливою. Ось це справжня Віола Агеєнка. Легка як ромашка, і дуже гарна як пишна трояндочка. Ми підійшли вже до будинку, Віола дістала ключі та відкрила ними хвіртку. Ми зайшли на подвір'я й пішли в напрямок будинку. 

        Коли зайшли з кухні почулися голоси, і ми вже з Віолою знаємо хто там. Ми скинули взуття та пішли на кухню, і я не помилялася. За столом сиділа тітка Ніна, яка попивала чай з бабусею та їла печення. Вони одразу помітили нас й тітка посміхнулася дожовуючи. 

-Добрий вечір чи ніч,- вітається Віола й підходить, щоб обійнятися з жінкою.

-Добрий. Боже, Віолочко, як я давно тебе не бачила,- каже з усмішкою жінка.- Ти ще більше стала копією своєї матері. Ви так схожі з нею, правда,Марі? 

-Правда,- бабуся підходить та обіймає Віолу за плечі. Тітка Ніна переводить погляд на хлопців та зацікавлено дивиться.- А це хлопець Кіри,- ба показує на Гліба.- А це Дем'ян, як я зрозуміла хороший друг дівчат та Гліба.

        Гліб киває та потискає руку жінки, і Дем'ян робить те саме. 

-Розкажете щось про себе?- запитує. Я дивлюся благально на Гліба, він легенько посміхається та обіймає мене. Я не витримаю ще розпити тітки, дуже втомилася.

-Тітко Ніно, думаю бабуся вам вже все розповіла,- каже позіхаючи Віола.- Ми справді дуже втомилися, тому ми напевно підемо вже, а ви ще тут посидіть. Попліткуйте,- каже підмигуючи їм. Ми виходимо з кухні і йдемо на другий поверх.

-Віола, я готова тебе розцілувати,- кажу цілуючи сестру в щоку.

-Потім подякуєш, кралю,- кидає на останок. Вони з Дем'яном зникають у своїх кімнатах, а ми з Глібом йдемо в мою.

-Ти не проти, якщо ми перед сном позадаємо одне одному запитання?- запитую беручи свої штани. Я киваю та розпускаю свій хвіст.- Але я спершу у ванну.

          Хочу сказати, щоб він взяв із собою футболку, бо я не витримаю ще одної ночі з його голим торсом. Я переодягаюся прямо в кімнаті, складаю акуратно свої речі та розчісую своє волосся. В кімнату заходить Гліб в одних штанах та ставить свої речі. Підходить до мене та притискає до себе обійнявши за талію. Я не витримую і проводжу своїм нігтем по його грудях, від мого дотику його тіло напружується і по ньому пробігає табун мурашок. Він також не залишається в боргу, проникає під мою футболку та легенько гладить мою спину, а інколи просто стискає її. Потім ми обидва не стримуємося та цілуємося. Боже, я стаю залежною. Його язик проникає в мій рот наче пробуючи знову на смак. Поцілунок ніжний, але водночас палкий та божевільний. Не знаю скільки ми з ним так цілувалися, але відсторонилися коли вже нестерпно пекли губи та не вистарчало повітря.

-Що означали слова Віоли? Що нібито ваш дідусь та бабуся дали вам батьківську любов, якої вам всім не вистарчало,- запитує легенько підштовхуючи до ліжка. Ми лягаємо під ковдру та він притягує мене до себе. Я закидаю на нього ногу та починаю водити пальцем кола по його тілі. Мені важко говорити з кимось на цю тему, але я вирішила розповісти.

-Історія доволі довга,- попереджаю. Хлопець притискає мене ближче наче відчуває як моє тіло та я й сама нервую.

-Я терплячий, не переживай,- каже поцілувавши в чоло

-Гаразд. Я з дитинства не мала батька та й мами в принципі. Ні ти не подумай моя мама жива, але вона була присутня в моєму житті тільки 8 років,- кажу і бачу погляд Гліба, який нічого не розуміє. І я розумію, що почала не з того.- Я не знаю про свого батька зовсім нічого, завжди коли запитувала в мами про нього, вона тільки розповідала, що він дуже далеко та в нього своя сім'я та дітки. Ти не можеш уявити як мені було тоді образливо, що він там можливо грає зі своїми дітьми, а зі мною ні. З часом я вже звикла та перестала питати про нього, в мене була велика сім'я і без нього. Віола, Даня, бабуся, дідусь, мама, тітка Агата це якщо що мама Віоли та Дані, і я. Мені все підходило, але після шостого дня народження двійнят я втратила і маму. Вона поїхала на другий день, на заробітки з тіткою Агатою. Перше це було на місяць максимум два, потім це переросло в пів року в рік, і так далі. Коли вона в мої 10 років назавжди переїхала до Лондону, я ще не розуміла, що втратила її. Мама двійнят також перебралася назавжди, але в іншу країну. Ось така ніби розповідь. Всю батьківську любов подарували бабуся та дідусь.

-Доволі сумна історія,- каже Гліб граючи з моїм волоссям. 

-Так…- кажу. Я надто втомлена, щоб поговорити з ним ще, але ми довго не говорили. Я задала пару запитань і вже майже заснула, але сказала наостанок.- Я не розумію, що відбувається з моїми почуттями,- і майже поринула в сон.