Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Іноді, особливо після довгих мандрівок, Рубі здавалося, що їй ніколи не буде забагато душу. В усякому разі, вона двічі побувала у крихітній ванній в лазареті, а тепер це був уже третій раз у маєтку Берегинь Альмералліс. І дівчина не відчувала, що їй уже досить. Зрештою, перед наступною – і значно довшою – мандрівкою у неї залишилось два дні, а потім їй навряд чи вдасться ще постояти під теплим душем у чистій ванній кімнаті.

Їй було нудно. Учора вона читала майже до знемоги, заховавшись у затишному куточку бібліотеки, де її не могли дістати ані Севен з його почуттями, в які вона досі не вірила до кінця, ані Міа з погрозами та наріканнями, ані Катрін з похвилинним звітом про здоров’я Наставника Алісдейра. Раб Емілії ще довго кланявся перед останньою, але теж пішов поїсти, тож подруги закопалися по вуха у книжки.

Зараз голова у Рубі гула від інформації, але про дивну кульку, яку вона знайшла у себе в рюкзаку, не було ані слова в жодній книжці. Як і про ту сяйливу субстанцію, яка наповнювала її. Рубі не наважувалася повісити її на шию, бо кулька могла виявитися чим завгодно.

Тож дівчина заштовхала її подалі і спробувала зосередитися на важливіших справах. Сьогодні їх нарешті представлять їхній цілі. Рубі дізналася лише її ім’я – Адайн, що означає «вогник». Як сказав їм Ректор Пат, вона щойно визначилася, отже, їй десять років. Що ж, не так погано, хоча б не грудна дитина.

Знехотя ступивши ногою на холодну підлогу, вона загорнулася в рушник і поволеньки попленталася сушити волосся.

Дуан, наскільки їй було відомо, все ще оговтувався, але тепер хоч не поривався втекти від будь-якого різкого звуку. Алісдейр прийшов до тями, Цілителі кружляють навколо нього, тож дуже швидко він має встати на ноги. А якщо Катрін і далі буде спати на килимку біля його ліжка, то Рубі не сумнівалася, що цей день вже не за горами.

Дівчина вимкнула фен, одягнула фіолетовий светр, що невинно спадав з одного плеча, та вузькі темно-сині джинси, взула чорні кеди. Глянувши в дзеркало, дівчина вирішила, що дитину вона не налякає. Можна йти.

Стражі жили в окремому будиночку на території маєтку. Рубі пам’ятала, яке враження справив на неї цей маєток у перший день, коли вона його побачила.

…Спершу її поглядові відкрився великий мощений двір, у центрі якого дзюркотів невеликий фонтанчик. Повсюди метушилися вишколені слуги, декілька з них поспішали до їхнього кортежу. Рубі вийшла з автомобіля, зацікавлено роздивляючись навсібіч. Справа виднілися деякі будівлі, наприклад, гараж, а зліва, трохи поодаль, дівчина побачила невеликий, але симпатичний будиночок, куди вже зносили їхні речі.

Поруч виріс Севен, узявши її за руку, і Рубі здригнулася – вона ніяк не могла звикнути до того, як невимушено він це робить.

-Прицінюєшся? – усміхнувся він.

Рубі усміхнулася, злегка штурхнувши його в бік.

-Звісно. Ти ж оплатиш мені все це?

На його обличчі відразу ж відбилася підступна посмішка.

-Тобі ж відомо, що борги потрібно віддавати?

-Припустимо, – Рубі відчувала своє серце десь у вусі.

-Ти навіть не уявляєш, наскільки я… вимогливий кредитор, – від цього його голосу по шиї побігли мурашки. Його руки раптом сперлись обабіч від неї на автомобіль, до якого вона стояла спиною.

-Нічого, я добре вмію ховатися від людей, які щось від мене вимагають, – дівчина дивилася просто йому в очі, картаючи себе за це – їхня лазур заважала їй нормально мислити.

-Я не вимагатиму, – його голос лунав біля самого вуха, а уста ніжно торкалися до її шиї. – Я відразу візьму те, що мені належить…

-Севен! – Рубі закотила очі, бажаючи вихопити хоча б один зі своїх ножів і порубати Мію на салат. – Тобі час робити перев’язку.

-Міє, – голос хлопця звучав рівно, хоча на його обличчі на мить майнуло роздратування. – Я не забув. Але давай спершу облаштуємося?

Не кажучи більше ні слова, Вілард схопила хлопця за руку і потягла геть. Рубі заскрипіла зубами, підхоплюючи свою шкірянку.

-Стражі! – пролунав чийсь владний голос, який навіть Мію примусив зупинитися. До них прямував якийсь високий сивуватий чоловік у вишуканому костюмі. На пальці його лівої руки поблискував перстень із печаткою.

-Вітаю вас у маєтку Альмералліс! Я мажордом і довірена особа родини, звуть мене Алеард Тоска. Прошу йти за мною.

Упіймавши погляд Емілії, Рубі здвигнула плечима і поспішила за Алеардом, на ходу надягаючи шкірянку. Збоку виринула Катрін, яка ні на мить не спускала очей із Алісдейра.

-Як він? – пошепки поцікавилася Рубі.

-Набагато краще, але ще не повністю відновився.

-А ти продовжуєш біля нього танцювати.

-Я просто йому допомагаю, – тут-таки закипіла Катрін. – Жодних виявів почуттів. Нічого, крім співчуття. Я вас ненавиджу.

Рубі мовчки витріщилась на неї.

-Що? – сестра закотила очі. – Емілії можна з Пілотом зустрічатися, тобі – з Севеном, а я маю поховати свої почуття…

-Тихіше, – цитьнула на неї Рубі. – По-перше, ми з Севеном не зустрічаємось. Я взагалі не впевнена, чи це справжні почуття, чи ні. По-друге, – вона ледь підвищила голос, бачачи, що сестра намагається вступити в дискусію, – і Севен, і Пілот студенти, як і ми. А Дей – Наставник.