Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Кіра щасливо засміялася і сховала обличчя в нього на плечі, вдихаючи його запах. Рухатися не хотілося, хотілося отак обійматися, довго, аж доки не зійде сонце. І вона не рухалася, заплющила очі і дякувала комусь великому і всемогутньому, за те, що врятував Олега, за те, що він зараз тут, поруч із нею.

Пам’ять, що потроху поверталася до неї з мороку, в якому потопала останні три роки, раптом нагадала, як вони вперше цілувалися в цьому ж дворі, під цією самою яблунею. Давно, в щасливому минулому життя, де всі близькі — живі. То був перший Кірин поцілунок…

Серце закалатало швидко-швидко, так само, як і Олегове. Кіра чула його серцебиття, немов своє, так близько вони стояли. Вона повільно підняла на нього сповнений неясної тривоги і сподівання погляд. Сама не знаючи, чи має право хоч на щось.

Та він не відвів очей, не відступив. Схилився нижче, знайшов губами губи Кіри, і притиснувся ніжним поцілунком.