Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пригоди бравого вояка Швейка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди бравого вояка Швейка" автора Ярослав Гашек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 211
Перейти на сторінку:
йому майже сто п’ятдесят крон за освячену олію і дорогу.

Потім виникла суперечка між комендантом лазарету і фельдкуратом, причому фельдкурат кілька разів грюкнув кулаком по столу і сказав:

— Не думайте, пане капітане, що соборують задурно. Коли драгунського офіцера відряджають на кінний завод по коней, то йому теж платять добові. Дуже шкодую, що ті двоє не дотягли до соборування. Це б коштувало на п’ятдесят крон дорожче.

Тим часом Швейк чекав у вартівні з пляшечкою, яка дуже зацікавила вояків. Хтось зауважив, що тією олією дуже добре було б чистити гвинтівки та багнети.

Якийсь молоденький солдатик із Чесько-Моравської височини, який ще вірив у господа бога, прохав про такі речі не говорити й не втягати святого таїнства в дискусію. Треба, мовляв, по-християнському не втрачати надії.

Старий запасний глянув на жовтодзьоба і сказав:

— Нема чого чекати, гарна надія на те, що тобі шрапнеллю голову відірве. Дим нам тільки в очі пускають. Одного разу приїхав до нас якийсь клерикальний депутат і почав розводитись про божий мир, який сходить на землю, та про те, як господь бог, мовляв, не хоче війни і прагне, щоб усі жили в злагоді й любилися, як брати. Ось тепер би глянути на того дурного віслюка. Тільки-но вибухнула війна, у всіх церквах відразу ж почали молитися за славу зброї, а про бога говорять, немов про якогось начальника нашого генерального штабу, що цією війною керує і диригує. Я вже надивився на похорони з цього шпиталю, відрізані ноги й руки возять звідси цілими возами.

— А солдатів ховають голими, — докинув інший вояк, — а їхню форму натягають знову на живих, і так воно йде, як у зачарованому колі.

— Доки не переможемо, — докинув Швейк.

— І така «офіцерська люлька» хоче перемогти, — озвався з кутка капрал. — Вас би на фронт, у траншеї, і гнати без перепочинку на багнети, на колючий дріт, на міномети. Байдикувати в тилу кожен зуміє, а от на фронті гинути — охочих чортма.

— Що ж, я теж думаю, це дуже приємно — пхатися, щоб тебе проштрикнули багнетом, — сказав Швейк. — Воно також непогано й дістати кулю в живіт, а найкраще, коли людину розірве граната і вона побачить, що ноги разом із животом якось від неї відділені, і це її так здивує, що вона вмре від несподіванки, перше ніж хтось устигне все їй пояснити.

Молоденький солдатик глибоко зітхнув. Йому жаль було свого молодого життя, жаль, що в таке дурне сторіччя народився для того, щоб його зарізали, мов ту корову на бойні. І навіщо воно все? Інший вояк, за фахом учитель, немов прочитав його думки і зауважив:

— Деякі вчені пояснюють війну появою плям на сонці. Тільки-но з’явиться така пляма, завжди починає діятися щось страшне. Здобуття Карфагена…

— Залишіть при собі свою вченість, — перебив його капрал. — Підметіть краще підлогу, сьогодні ваша черга. Що нам до якоїсь там дурної плями на сонці? Та якби їх там було навіть двадцять, якого дідька я собі за них куплю?

— А ці плями на сонці, що не кажіть, не абищо, — устряв Швейк. — Якось вилізла така пляма, і мене того ж самого дня віддубасили в Нуслях «У Банзетів». Відтоді, тільки-но я куди збирався, завжди наперед шукаю у газетах, чи не вилізла знов якась пляма. А якщо вона з’являлася, — прощавай, моя миленька, — я лишався вдома і чекав, поки воно минеться. Коли вулкан Монпеле знищив цілий острів Мартініку, один професор писав у «Народній політіці», що вже давно звертав увагу читачів на велику пляму на сонці. Та «Народна політіка» {73} вчасно не дійшла на цей острів, і тому вони там всі й накрилися.

Тим часом фельдкурат нагорі в канцелярії зустрівся з однією дамою з Товариства шляхтянок по релігійному вихованню солдатів — старою огидною каргою, яка вже з самого ранку ходила по шпиталю й усюди роздавала образочки святих, а поранені й хворі солдати кидали їх до плювальниць.

Обходячи, вона дратувала всіх своїм дурним базіканням про те, щоб солдати щиро каялись у своїх гріхах, стали праведними, бо тільки тоді господь бог дасть їм по смерті царство небесне.

Вона зблідла, розказуючи фельдкуратові, як ця війна, замість облагороджувати солдатів, робить із них тварюк. Там, унизу, хворі, мовляв, показували їй язика і казали у вічі, що вона «почвара» і «валаамова ослиця».

— Das ist wirklich schrecklich, Herr Feldkurat, das Volk ist verdorben[49].

Далі почала просторікувати про те, як вона уявляє собі релігійне виховання солдата. Лише тоді солдат хоробро воює за свого монарха, коли вірить у бога і має релігійні почуття. Тоді він не боїться смерті, бо знає, що його чекає рай.

Базіка висловила ще кілька таких самих нісенітниць. З усього видно було, що вона не збирається так скоро випустити фельдкурата із своїх рук, але той безцеремонне розпрощався.

— Їдьмо додому, Швейку! — гукнув він у вартівню. Назад поверталися без жодної помпи.

— Хай удруге соборувати їде хто хоче, — сказав фельдкурат. — Тут за кожну душу, яку ти хотів би врятувати, ще торгуйся з ними. У них там самі бухгалтери сидять. Банда!

Побачивши в руці у Швейка пляшечку з освяченою олією, він нахмурився:

— Буде найкраще, Швейку, коли ви тією олією помастите мені й собі черевики.

— Спробую помастити також і замок, — додав Швейк, — а то жахливо скрегоче, коли ви вночі повертаєтесь додому.

Такий був кінець нездійсненого соборування.

14. ШВЕЙК ДЕНЩИКОМ У НАДПОРУЧНИКА ЛУКАША

I

Швейкове щастя тривало недовго. Немилосердна доля розірвала дружні відносини між ним і фельдкуратом. Коли фельдкурат аж до цієї події був симпатичною особою, то те, що він зробив тепер, може зняти з нього цю личину.

Фельдкурат продав Швейка надпоручникові Лукашу, точніше сказати, не продав, а програв його в карти. Так раніше продавали в Росії кріпаків. Сталося це зовсім несподівано. В надпоручника Лукаша зібралася якось приємна компанія. Грали в «двадцять одно».

Фельдкурат програвся вшент і, нарешті, спитав:

— Скільки ви мені позичите на мого денщика? Страшний бевзь, але разом з тим цікава фігура, щось non plus ultra[50]. У вас іще ні в кого ніколи не було такого денщика.

— Можу позичити тобі сто крон, — запропонував поручник Лукаш. — Якщо не віддаси мені їх до післязавтра, то пришлеш мені своє чудо-диво. Мій денщик гидкий тип, весь час зітхає, пише додому листи, а до того й краде все, що попаде під руку. Я вже й бив його, але це нічого не допомагає. Кожного разу, як зустріну, даю

1 ... 40 41 42 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди бравого вояка Швейка"