Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

Господиня вибігла й за мить вернулась, несучи ганчірку, миску з водою й порошок, що, як переконувала вона, вже не раз допомагали їй.

— Поки мій чоловік не привчиться вчасно прибирати чорнило, так завжди траплятиметься, — мовила вона.

Агата Каз помітила, що чорнило оббризкало її дрібними цяточками. Проте вона не зважала на це, опанувавши себе, знову вернулася до на якийсь час перерваної розмови.

— А яке відношення має до тієї справи Жакліна?

— Ваша небога, як вона сама сказала, ладна йти у вогонь і в воду з моїм сином. Разом із Жаном-Луї я все зробив для їхньої безпеки. Я не приховую од вас, що до цієї справи причетні карні злочинці. Адже хтось убив Рето. Проте нам поки що досі не вдалося відгадати: хто, за віщо, де, з чиєю участю, чому, як, коли?

Маршан замовк. У повсякденному житті він ніколи не був подібний до педанта. Одначе зараз мусив якось розвіяти побоювання тітки Агати або принаймні не ускладнити в її очах усієї справи. Тому він так сам спокійно повів далі:

— Безперечно, ми дуже скоро все це розгадаємо А втім, погрози підтверджують, що наші молоді детективи близькі до розгадки. І все ж таки ми з сином ужили застережних заходів. Коли над Персаком грозові хмар густішають, Жан-Луї про все це сповіщає мені. Двічі на день, вранці й увечері, телефонує мені. В разі необхідності він може зв'язатися зі мною в будь-який час Ці два щоденні дзвінки багато важать. Ми домовилися що коли б я з якоїсь причини не дочекався одного з цих дзвінків, то повинен вживати необхідні заходи аж до поїздки в Персак. По-друге, коли б їм стала загрожувати якась небезпека, то мій син разом з нареченою негайно зникне з Персака й певний час вичікуватиме зручні нагоди десь в інших місцях.

— Ну, а далі? — допитувалась Агата Каз.

Пан Маршан підвівся, підійшов до неї й по-дружньому поклав їй руку на плече.

— Отож, маю сказати вам, позавчора Жан-Луї вперше подав такий сигнал.

— Справді? — аж задихнулась Агата Каз. — Ну й що?

Він посміхнувся.

— Що ж, як бачите, я нікуди не поїхав.

Каз полегшено зітхнула. Проте їй не терпілося дізнатися про все детальніше.

— Він теж отримав анонімного листа, — провадив пан Маршан. — Відтак йому пригрозили по телефону. Тоді ми й домовилися, що він телефонуватиме мені двічі на день. Водночас Жан-Луї розповів і про капелюха…

Агата Каз вирішила, що треба всміхнутись.

— Я розповідаю вам усе це, аби ви зрозуміли, що наші діти не втрачають спокою.

— А про що повідомляв він увечері?

— Позавчора він телефонував ще до шостої години. Пояснив, що о шостій пошта зачиняється.

— Напевне, чомусь не хотів подзвонити з іншого місця, — зробила висновок Агата Каз.

— Вчора вранці доповідав: «Усе гаразд. Вирушаємо в триденну подорож. Виїздимо завтра». Він на щось натякнув, що я витлумачив як нічну операцію.

— А які новини сьогодні?

— Почекайте. Вчора ввечері я одержав телеграму: «Не надсилайте листів, поки не дам знати».

— Ви певні, що то від нього?

— Так.

— Отже, вони залишили Персак А де ж вони переховуються? — випитувала стара панна.

— Зараз скажу. Сьогодні вранці Жан-Луї повідомив, що вони обоє виїхали в напрямку до Горж дю Гарна. Сьогодні ночуватимуть у Манді, куди я можу телеграфувати. Завтра ночуватимуть у Мійо, куди я можу слати листи до запитання. До Персака повернуться в суботу Для персаківців пустили чутку, що поїхали в Канталь. Там ніхто не знає про їхній справжній маршрут. Жакліна прохала сповістити вас про її подорож. Ось я і виконав доручення, — всміхнувся Жорж Маршан.

— О, так буде ліпше. Бідна моя дитино!

— Якщо погодитеся пообідати в нас, матимете нагоду поговорити з своєю небогою. Жан-Луї телефонуватиме нам з Манда.

— Я згодна. Отже, якщо я правильно зрозуміла, вони на порозі великої події.

— Безперечно.

— Події, в якій вони теж візьмуть участь?

— Скажемо просто, в якій вони зіграють не останню скрипку. Більше я поки що нічого не знаю.

— Які ж вони відважні! Аби тільки чогось не скоїлося з ними… Де мені діти свою парасольку?

Це запитання мало два значення: по-перше, старанна Каз не збиралася скоро йти від Маршанів; по-друге, надворі стояла гарна погода.

Ось чому Маршан, збираючись у місто в якійсь справі, не надяг плаща, а пані Сюзанна не захопила парасольки, йдучи до гастроному.

Тітка Жакліни скинула капелюшок та вуалетку і, чекаючи на господарів, стала читати книжку, яку їй дала пані Маршан.

До обіду ніхто більше не приходив. А пополудні, десь о другій годині, задзвонив телефон.

— Це ти, Жане-Луї? — взяв трубку батько. — Тебе погано чути. Де ти зараз? Там же? Нікуди не виїздив? Гаразд. До нас завітала пані Каз. То ми на неї чекали зранку… Так. Поясню пізніше. Вона вже про все знає. Коли повертаєшся до Персака?.. В суботу вранці? Xочеш залишитися в Маиді на ці три дні?.. Добре, записую, «Гранд-отель дю Міді». Жакліна далеко від тебе? Тітка хоче сказати їй кілька слів… Увечері не телефонуватимеш?.. Кажеш, нема потреби?.. До побачення… Вітаю вас, Жакліно. Все гаразд?.. Почекайте, передаю трубку вашій тітоньці…

— Добрий день, моя люба… — майже заспівала Агата Каз.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Вони недовго сперечалися про свій подальший план. Досить було Жакліні зробити пропозицію, як Жан-Луї відповів: «Я вже думав про це». Таким чином, було вирішено, що з Манда вони нікуди більше не поїдуть.

Незабаром Марі-Поль вернулась до них на терасу.

— Я так захекалася, любі мої, — сказала вона, падаючи на стілець. — Ну що ж, може, зараз же й розповісте мені про все.

— Якби не жандарми, ми б уже давно розповіли, — відказала Жакліна.

— Ви в піжмурки граєте? — докірливо пробурмотіла Марі-Поль.

— Ми хотіли вам так багато сказати, але не знаємо, з чого його й почати, — озвавсь Жан-Луї.

— Годі-бо вам! Здається, ви були свідками?

— Там дізналися? — кивнув головою Жан-Луї в той бік, куди ходила дівчина з жандармами.

Марі-Поль заговорила півголосом:

— Так, у жандармерії. Я зразу ж подумала: а чому ви не розповіли мені? Потім виникло інше запитання: признаватися чи не признаватися, що я знайома з вами, і чи казати, що зустрілася з вами тут і що ви чекаєте на мене в кав'ярні. Отож уявіть собі, що з властивою мені геніальною проникливістю — тільки не скидайте переді мною капелюха, не треба — я вирішила, що коли ви щось приховуєте від мене, то маєте на те певні підстави. Крім того, в мене було таке враження, ніби ви,