Читати книгу - "Метелик"

— Привеземо.

— Я хотів би, щоб це було таксі або приватний автомобіль.

— Я сам їх привезу, ваша превелебність, — озивається доктор Нааль.

— Дякую, сину мій. Діти мої, я не обіцяю вам нічого. Хіба що можу дати слово честі: від цієї миті я намагатимусь бути для вас корисним.

Побачивши, що Нааль поцілував його перстень, ми всі теж торкаємося губами єпископального персня, а тоді проводимо його превелебність до автомобіля, що стоїть на подвір’ї.

Наступного дня єпископ усіх нас сповідає. Я йду до нього останнім.

— Що ж, сину мій, починай із свого найбільшого гріха.

— Ваша превелебність, спершу хочу сказати вам, що я не— хрещений, але один священик сказав мені у французькій в’язниці, що всі ми, хрещені чи ні, діти Господні.

— Він мав рацію. Гаразд. Зараз ми вийдемо із сповідальні, і ти все мені розповіси.

Я докладно розповідаю йому про своє життя. Цей церковний князь слухає мене довго, терпеливо, дуже уважно й не перебиваючи. Він узяв мої руки у свої й часто зазирає мені у вічі, а тоді, коли мені стає важко в чомусь зізнатися, потуплює погляд, щоб допомогти в моїй сповіді. Цей шістдесятирічний святий отець має такі чисті очі, що відсвічують чимось дитинним. Світла й, певне, повна великої доброти душа випромінюється з обличчя превелебного отця, а погляд його ясно-сірих очей впливає на мене, наче бальзам на рану.

Він, і далі тримаючи мої руки у своїх, тихо розмовляє зі мною, майже шепочучи.

— Інколи Бог посилає своїм дітям тяжке випробування, аби той, кого він обрав собі за жертву, вийшов з нього як ніколи сильним і благородним. Бачиш, сину мій, якби тобі не випало понести цей хрест, то ти довіку не піднявся б так високо й не наблизився б так безпосередньо до правди Божої. Скажу більше: люди, системи, шестерні цієї жахливої машини, яка тебе подробила, страшенно погані істоти, які всіляко катували тебе й завдали тобі морального збитку, зробили тобі більшу послугу, ніж могли. Вони розбудили в тобі нову істоту, вищу за попередню, і якщо сьогодні ти відчуваєш у собі честь, доброту, милосердя й енергію, необхідну, щоб переборювати перешкоди й стати кимось благороднішим, то за це ти повинен дякувати їм. Ці думки про помсту, про бажання покарати тих, хто завдав тобі неабиякого болю, не можуть з’явитися в такої особи, як ти. Ти мусиш бути рятівником людей і жити не для того, щоб чинити зло, давіть вважаючи, що це буде виправдано. Бог був благородний з тобою, він сказав тобі: «Допоможи сам собі, і я допоможу тобі». Він у всьому тобі допоміг і навіть дозволив тобі врятувати інших людей і вивести їх на волю. Не думай про те, що гріхи, які ти вчинив, такі вже великі. Є чимало людей на високих суспільних щаблях, які грішать куди серйозніше, ніж ти. Проте вони, потрапивши на людський суд, не підносяться так високо, як це зробив ти.

— Дякую, ваша превелебність. Ви на все моє життя вселили в мене добро. Я ніколи цього не забуду. — І я цілую йому руки.

— Сину мій, ти попливеш далі, й тобі загрожуватимуть інші небезпеки. Я хотів би охрестити тебе перед твоїм відплиттям. Що ти скажеш на це?

— Ваша превелебність, поки що не робіть цього. Тато мій виховував мене без релігії. В нього золоте серце. Коли померла моя мати, він, ще більше люблячи мене, знаходив для мене справді материнські слова й піклувався про мене достоту по-материнському. Мені здається, коли я дозволю себе охрестити, то це буде схоже на те, що я зрадив батька. Дайте мені час, хай я стану цілком вільною людиною, почну жити нормальним життям, тоді напишу батькові й спитаю, чи не завдам йому прикрості, коли відмовлюся від його філософії і дозволю себе охрестити.

— Розумію тебе, сину мій, і я певен, що Господь завжди буде з тобою. Я благословляю тебе й молю Бога, аби він боронив тебе.

— Полюбляє його превелебність Ірене де Брюїн похизуватися своєю добротою, — каже мені доктор Нааль.

— Так, пане. А що ви думаєте робити тепер?

— Попрошу в губернатора, щоб він наказав митниці продати мені один із човнів, конфіскованих у контрабандистів. Ви підете зі мною й виберете собі такий човен, який вам потрібен. Що ж до продуктів та одягу, то це ми легко залагодимо.

Того дня, коли нас наставляв на праведний шлях єпископ, до нас приходить багато гостей, особливо під шосту годину вечора. Всі ці люди хочуть познайомитися з нами. Вони сідають на лави біля столу, поклавши перед цим щось на ліжко й не сказавши: «Це я приніс для вас». Щоразу о другій годині пополудні приходять черниці з ігуменею, яка дуже добре розмовляє по-французькому. Їхні кошики теж повні всілякої смакоти, звареної ними самими. Ігуменя ще молода, їй нема й сорока. Її волосся, схованого під білим каптуром, не видно, але очі в неї голубі, а брови біляві. Вона походить із знатної голландської родини (про це нам сказав доктор Нааль) і написала до Голландії, аби там придумали інший спосіб знову відправити нас в океан. Ми проводимо разом щасливі години, й вона кожного разу примушує мене розповідати про нашу втечу. Інколи ігуменя просить розповісти про це й черницям, які приходять з нею й розмовляють по-французькому. А коли я опускаю якусь деталь, то вона одразу ж нагадує мені:

— Анрі, не поспішайте. Ви пропустили історію про гоко… Чому сьогодні ви забули про мурах? Мурахи — дуже важлива деталь, бо саме через них вас заскочив зненацька бретонець у масці!

Я розповідаю все це, бо то справді вельми приємні моменти, які цілком відрізняються від усього того, що ми пережили, і здається, нібито небесне світло якимсь незбагненним чином осяває дорогу, що вивела нас із занепаду до втечі.

І ось я дивлюсь на човен — чудовий баркас завдовжки метрів вісім, з міцним кілем, високою щоглою і великими вітрилами. Він справді збудований для контрабандистських походів, має все необхідне спорядження, але весь покритий сургучем з печатками митниці. Торгуючись із нами, якийсь пан спершу заправив шість тисяч флоринів — приблизно тисячу доларів. Та, пошепотівшися з доктором Наалем, він зрештою продає нам баркас за шість тисяч один флорин.

Через п’ять днів ми знову готові вийти в море. Баркас наново перефарбовано, трюм наповнено