Читати книгу - "Зірка для тебе"

— Але ми з тобою цього не зробимо. Бо він мій чоловік перед Богом і людьми, а твій батько. І він хворий. А хворих треба лікувати.

Мама зробила паузу. Подивилася у вікно. Там плакав дощ.

— І ще одне, дуже важливе, — знову заговорила, трохи тихіше. Так, що Зоряна її ледве чула. — Ти, дитино, уже в десятому класі. Через рік закінчуєш школу. І я не хочу, щоб моя єдина донька микалася, як її мати. Ти маєш вчитися, отримати освіту, гарну спеціальність. Маєш рік, щоб обрати професію, але для вступу також потрібні гроші, дитино. Тому таке. Ця пані, яка щойно приходила і є моїм постійним замовником, пропонує мені роботу в Італії. У пані Ренати донька вийшла заміж за італійця, і їм потрібна прислуга — кухарка та прибиральниця. Гроші обіцяє добрі.

Мама сумно зітхнула, тоді додала:

— Зрештою, Зорянко, у нас немає іншого виходу.

— Бо в нашому королівстві тільки князь напився з тої річки? — перепитала майже шепотом Зоряна.

— Тільки князь, дитинко!

5. Автострада

Забери від мене свій погляд

ти, пронизлива жінко у чорному.

Ти сидиш навпроти, як совість,

зазираєш у мою душу.

А там — звалище, згарище, полум’я

від бажань, що ніяк не сповняться,

від аварій, уламків замків —

вітер деколи попіл ворушить.

І мама поїхала. Залишивши на неї хворого батька, квартиру в боргах, яку в будь-який момент могли забрати, і невелику суму грошей на перший час, тобто поки вона не почне заробляти. Залишені гроші було велено старанно заховати. Зоряна так і зробила, беручи для себе тільки на найнеобхідніше.

Батько на диво спокійно сприйняв від’їзд дружини. Навіть здалося Зоряні, після цього полегшено зітхнув. З часом осмілів та на випивони почав запрошувати дружків. Згодом то перетворилося на закономірність. Середа, четвер і п’ятниця обернулися на божевілля. Після першої ж батькової пиятики в квартирі, коли його дружки стали її мацати за груди й сідниці, Зоряні довелося заночувати на вулиці. Добре, що був травень і вона не замерзла. Дівчина купила замок і поставила його на двері своєї кімнати. Від матері надходили скупі вісті через ту пані, що її в Італію спровадила. Пані Рената була власницею кондитерської. Казала, що у мами все гаразд, і дуже дивувалася, чому від жінки немає для рідних жодної вісточки. Запевняла, що запитає її про це при нагоді. А що стосується грошей… Валя поки не може надіслати ні копієчки, і вони мусять потерпіти, бо вона ще винна за дорогу та за паспорт. Зоряні залишалося одне — вірити пані Ренаті та ждати.

Дівчина зі страхом чекала літніх канікул. Тоді доведеться частіше сидіти вдома і спостерігати за п’яним батьком та його друзяками. Одного суботнього ранку, коли вона вже встала і відімкнула свою кімнату, до неї зайшов батько. Зоряна глянула на нього і аж перехрестилася перелякано: худий, зморщений, схожий на привид, кульгавий, сів напроти її ліжка, взяв за руки і заплакав. Вона пригорнула його до себе, мов мале дитя, гладила по сивій голові та благала:

— Таточку, я так люблю тебе. Будь ласка, не пий. Ми так добре жили раніше… Не пий, ти губиш себе.

А він усе плакав і плакав, і стільки було в його очах відчаю, що Зоряні хотілося вити, голосити, кричати. Хотілося кудись бігти, волати про допомогу. Та до кого побіжиш, коли тобі тільки шістнадцять, коли останній прихисток — то мама. І вона їх покинула та полетіла у світ заробляти гроші. А друзі, знайомі, сусіди? Ті лише скрушно лисичать головами, наче співчувають, та відводять убік очі. Одна сусідка картоплі позавчора принесла: «Ти, напевне, дитинко, сьогодні нічого не їла? Приходь до нас вечеряти». Сусідка зверху макаронів та гречки купила. Мовчки тицьнула пакунок до рук, погладила по голові і витерла сльози на обличчі.

Друзі? А що друзі? Її однолітки — Лєра та Віолетта. Віолетта — донька завуча та директора школи, куди майже всі дворові ходили. Віолетта має подруг у сусідньому будинку і ходить туди гуляти. А Зоряні ніколи не дозволялося відходити далеко від власного під’їзду та, зрештою, вона й не прагнула. Товариства однокласниці Лєрки їй вистачало. Лєра — одна з п’яти дітей продавчині з базару та водія маршрутки. Дівча навіть заздрило Зоряні, що та одна у батьків, постійно нарікаючи на своїх менших братів-сестер і тата з мамою, яким завжди ніколи, бо мусять ту ораву вбирати та годувати. До того ж уся велика родина мешкала в однокімнатній квартирі.

Родина Лєри вважалася дуже набожною. Середа та п’ятниця — скоромні дні, неділя та церковні празники — час для молитви та прославляння Бога. І вся родина, вбрана в святковий одяг, урочистою ходою поспішала на богослужіння. Лєрка чомусь цього соромилася і в гості подругу не звала. Зоряна ж запрошувала Лєру до себе, та дівчина все відмовлялася. Згодом з’ясується, що батьки забороняли дітям ходити до грішників у гості. Тато Лєри запевняв своїх дітей, що кругом живуть одні грішники та маніяки, які тільки прикриваються добрими намірами.

Та попри таке начебто правильне виховання, Лєрку не можна було назвати святою, хоча, здавалося б, при такій набожності просто мусила б нею стати. Ще з малих літ Лєрка вміла задурити хлопцям голову, і ті за поцілунок у щічку купували їй чіпси, кока-колу чи сухарики.

Коли підросли, нічого не змінилося. Лєрка продовжувала вертіти хлопцями, як циган сонцем, і все жартувала: «Боже, Зоря, якби мені такі довгі ноги, як у тебе, і такі розкішні сині очі, то ті йолопи стали б моїми рабами. А ти чого встидаєшся? Жінка має бути сильною. Бо мужики всі казли, включаючи мого і твого татків». Зоряна тільки стенала плечима. Може?..

Лєрка кликала її кілька разів із собою на дискотеку в якийсь модний нічний клуб. Зоряна все відмовлялася, хоча спокуса була велика. А коли одного разу підслухала розмову мами з сусідкою, то бажання зовсім пропало. Син сусідки тьоті Лізи працював у одному нічному клубі охоронцем. То такі жахи матері розповідав… На