Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"

не зі слабких! Я зможу переступити через те болото, у яке мене намагалися занурити, струсонути з себе бризки гидоти, якою мене заплямували. Ні, я не з тих, хто буде себе топити! Я зможу жити без шалених і абсолютно непотрібних пристрастей! Я — доросла людина, а не інфант. У мене є сім’я, якій я потрібна. Я можу себе реалізувати як особистість. Певно, Рокса права, і я займуся ділом. Можливо, навіть повернуся у Василеву бухгалтерію. Нічого! Це не принизливо, це необхідно для бізнесу. Криза надворі ще не вщухла. А особливо на будівельному ринку. Я не буду розриватися між ним і Василем. Ігор — пройдений етап. Я думала, що він — мужчина, з яким не соромно з’явитися перед ясні очі чоловіка. Ідіотка! Він чужий, чу-жий чоловік, до того ж ниций і розбещений грошима та жінками суб’єкт. Я добре засвоїла цей урок. Він був добрим учителем, а я не менш здібною ученицею. Він збагатив мій досвід. Тепер я одразу відрізню справжні почуття від полювання на розвагу. Це не ті стосунки, які треба рятувати. Навпаки, від них треба рятуватися і бігти, як дідько від ладану. І рятувати останні крихти своєї душі та ще не зовсім втраченої свідомості. Усе хороше попереду.

Я більше не буду нічиєю маріонеткою. І не гратиму чужий, хитро зрежисований сценарій. Для чого усе це? Щоб навколишні, як глядачі у театрі, балансуючи на межі захоплення і заздрості, аплодували мені і перемовлялися між собою? Для того, щоб вбити безглуздо час? Отримати порцію адреналіну? Напевно, це єдине, що отримуєш від таких стосунків. Але ж не такою дорогою ціною! Краще я поїду на рафтинг у Туреччину, на сафарі у Кенію чи бодай погицаю на квадроциклах у Карпатах. Я почну писати книгу свого щасливого, повнокровного життя у реальності. Для чого мені чужий розбещений чоловік, до того ж такий, що стрибає по різних ліжках? Суцільний бруд і огида! У мене є свій чоловік — добрий, відданий, чуйний і щедрий. А заволодіти його увагою тепер я вже точно зумію.

Я вимикаю воду і загортаюся у теплий махровий халат. Поправляю тремтячими руками макіяж і парфумлюся. Скоро прийде Васько. Головне нічим себе не видати. Не зробити йому боляче. Вже вдруге. Боже, яким я була стервом! І з Роксою поступила так підло! Адже Аліска була колись її подругою. Давньою, ще зі школи. А я таємно задарувала ту подарунками і завалила увагою з однієї лише користі отримати собі… не німецьку подругу, ні! А гіда-перекладача з безкоштовним місцем проживання у Берліні. Рокса ніколи мені не докоряла з цього приводу. Не опускалася до цього. Але я знала, що вона переживає. І що найгірше — я зловтішалася. Яка ж я ще й підлота! Боже, прости мені! Ти ж знаєш, що згодом я це компенсувала і виправляла, як вміла.

Від цієї миті я — інша. Тої пихатої і байдужої Любці більше немає. Я зішкребла той бруд зі себе ізраїльською мочалкою, вимилила власними думками і змила душем своєї совісті і сорому. Моя ганьба тепер стане моїм тріумфом.

— Пані Любо, я приготувала вам чаю з молоком.

«Мені треба побути на самоті!» Хочеться сказати їй щось образливе у відповідь. Натомість я себе опановую.

— Дякую, — мій голос вже не тремтить. — Я зараз прийду.

Лише переривчасте дихання видає мій неспокій.

Про Трип’яту я навіть не хочу згадувати. Я назавжди видалила її зі своєї матриці одним легким натисканням кнопки «delete». Все, такий файл був лише віртуальним. Не пам’ятаю навіть, про що він. Завтра я взагалі забуду, що якась там Дарина коли-небудь існувала.

Завтра, а сьогодні я візьму себе в руки. Почну розчищати місце у серці, що займав цей непотріб Ігорчик. Так радять книги з психології. А ще у них написано, що той, хто зрадив вашу віру і кохання, — не гідний вас. Авжеж ні! «Я — самая обаятєльная і прівлєкатєльная!» Здається, так радила підвищувати свою самооцінку Сусанна із старого совдепівського фільму. А від себе додам, що я ще й найуважніша і найтурботливіша. Якщо це мені допоможе насправді стати такою.

Замість епілогу

— Панове, просимо пройти на посадку рейсу на Берлін, — лунає зі стелі.

Зі мною тільки мій спортивний наплічник. Вдягла демократичні джинси Манго і таку ж майку. Не хочу виділятися серед європейців. Все, що знадобиться, куплю там. Аліска вже, мабуть, смакує в уяві наші спільні шопінги. Тільки я маю намір просто добре подумати над усім у стриманій Німеччині. Повезло, що віза закінчується аж за два тижні.

Зараз намагаюся відволіктися: читаю Баха. Ричарда. Не Себастьяна! Останній — композитор, вже знаю.

Раптом озивається мій телефон. Я відповідаю, не глянувши, хто там.

— Алло, Любо, ти чуєш? — по-дружньому звертається Трип’ята.

— Ну, говори, — крижаним голосом.

— Я прочитала твою книгу.

— Книгу? — не відразу розумію, про що вона.

— Так, а що ж іще? Це — бомба! Я навіть не думала, що ти записуєш усе, що з нами відбувається.

— Тобі Рокса дала без моєї згоди? — здивовано.

— Я сама у неї в кабінеті на столі знайшла. Ти ж знаєш, що я вмію бачити потрібне.

«І непотрібне теж!» Шкодую, що не відімкнула трубку раніше. Вже пізно.

— Карочє, що тобі треба?!

— Тепер дуже модно бути письменницею. Звичайно, не так, як співати і дригатися під попсу. Але…

— Карочє, Трип’ята?!

— Скажи, а оця героїня Дарина — це я? — збуджено.

— Невже я таке стерво?! — здається, глумливо.

— Це все, що ти хтіла вияснити? — не маю бажання говорити.

Вибачатися за свій вчинок вона не буде. Не в її стилі, бо завжди права! Але й я пробачати не збираюся.

— Ну, ти даєш! — провадить своє звичним тоном. — Добре, хоч імена позмінювала. А може, дати твій рукопис одному знайомому? Він у нашій прес-службі працює. Зробить з твоїх записок справжній роман. Шевченківську премію тобі за це, звичайно, не дадуть — політ не той, а от на бестселер потягне реально.

— Хочеш відкупитися? — глузую. — Так от, мене це не ці-ка-вить! Це буде така сама фальшивка, як і твоя дружба.

Мовчить. Напевно, прикурює.

— У нашому житті, Любо, — видихає, мабуть, таки дим, — все — підробка: розпіарені зірки, розрекламовані шампуні, навіть любов. А ти про дружбу. «C’est la vie…» Подумай, я ж