Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чаклунка з останньої парти 📚 - Українською

Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чаклунка з останньої парти" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 65
Перейти на сторінку:

— Дуже радий. Дуже радий. Чого ж ви стоїте? Проходьте. Питимемо чай. Я, ніби знав, купив вафельний тортик, — привітно запросив гостей Никанор Іванович.

Усередині будинок був схожий на майстерню. Йому вочевидь бракувало жіночих рук. Никанор Іванович заметушився і почав прибирати розкидані інструменти.

— Вибачте, у мене тут не прибрано. Люблю, знаєте, на дозвіллі помайструвати.

— Нічого, нічого. Все дуже мило. У вас чудовий будинок. Тут так легко дихається, — щиро сказала Августина.

— Дідусь винахідник. У нього навіть грамота є за допомогу в освоєнні космосу, — хвалився Вася.

— Що ви кажете! — захоплено вигукнула Августина.

— Пусте. Діла давно минулих днів, — зніяковів Никанор Іванович. — Давайте я пригощу вас чудовим вишневим варенням. З наших вишень.

Він відкрив лючок у підвал, але ойкнув та так і залишився стояти зігнувшись у три погибелі.

— Здається, я вчасно, — посміхнулася Августина і взялася до нового пацієнта.

За п'ять хвилин Никанор Іванович з подивом розігнув спину і, потираючи поперек, вигукнув:

— Та ви просто чарівниця!

Августина злякано притисла палець до вуст і прошепотіла:

— Тсс! Дуже прошу вас нікому про це не говорити.

— Ви тримаєте свій цілительський дар у таємниці? — здивувався Никанор Іванович. — Та це просто злочин!

— Люди на цьому великі гроші заробляють, — уставив Вася.

— Справді? — щиро здивувалася Августина. — А я думала, що можна заробити лише вантаженням-розвантаженням.

— Ви, далебі, жартунка. Який з вас вантажник з вашою тендітною комплекцією?! — розсміявся Никанор Іванович.

— Ой, що це?! — скрикнув раптом Вася.

Біля дверей сиділа дивна рептилія і старанно жувала тапочок.

— Це Яків Еммануїл Феліциус, — відрекомендувала Липочка свого вихованця. — Треба ж, він од усіх ховався, з торбинки носа не показував, а тут сам виліз.

— Кльовий звірик! Варан? З крильцями. Я такого ніколи не бачив. На дракона схожий.

— А може, це і є дракон? — обережно промацала ґрунт Липочка.

— Хотілося б, але, на жаль, дракони бувають лише в казках, — зітхнув Вася.

«Ну й відсталий світ! Ані чаклунства, ані драконів», — подумала Липочка, але переконувати нікого не стала.

— А що він їсть?

— Усе, окрім м'яса, — сказала Липочка.

— Зрозуміло. Травоїдний.

Феліциус вирішив, що хлопчик натякає на його образливе прізвисько, і обурено засопів. Липочка зрозуміла вихованця без слів і поправила:

— Вегетаріанець.

— А давай звати його Дракончик. Адже схожий, — запропонував Вася.

Так у людському світі здобув визнання бодай один дракон.

Поки Никанор Іванович з Августиною накривали на стіл, а Вася годував дракончика, Липочка побачила на письмовому столі дуже дивне віконце, у якому мерехтіли зірочки. Вони виникали з чорноти, гасли, а на їх місці з'являлися нові. Видовище зачаровувало. Але найдивніше — ззаду віконця жодних зірок не було. Та й звідки їм було взятися серед білого дня! Спантеличена Липочка звернулася до Васі:

— Що це?

— Монітор.

— Що таке монітор?

— Ну, частина комп'ютера.

— Що таке комп'ютер?

— Ти що, комп'ютерів ніколи не бачила? — Вася недовірливо втупився в Липочку.

Дівчинка похитала головою.

— Приколюєшся, — не повірив Вася.

— Чесно. У нас їх немає.

— Ну ти й динозавр. Як же ти живеш без компа?

— А як ти живеш з компом? — поцікавилася дівчинка.

Цього дня Липочка дістала урок з інформатики і довідалася, що чаклунство тут є, але зовсім не таке, як у Вернисвіті.

День пролетів непомітно. Нікому не хотілося прощатися.

— Ми вас проведемо, — галантно запропонував Никанор Іванович.

— Спасибі, не треба, — відмовилася Августина.

— Чому ж? Не можна двом чарівним дамам так пізно ходити вулицею самим. Де ви зупинилися? — наполягав дід.

1 ... 40 41 42 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклунка з останньої парти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чаклунка з останньої парти"